Знайдено 8 точних результатів, 23 схожих збігів.
Філістер також є людина заскорузла, дріб'язкова, без ідеалів, зарозуміла, раб міщанської моралі.
Філістер спирається на традицію, не виявляючи соціальної гнучкості й також не знаходячи стабільної опори в собі.
Популярним серед сучасників був роман Лукіяновича «Філістер», підписаний псевдонімом Л. Журбенко і присвячений «пані Марії Грушевській», дружині Михайла Грушевського.
Англійський поет і культурний критик Метью Арнолд (1822–1888) адаптував і застосовував німецьке слово філістер для позначення антиінтелектуалізму у своїх творах.
У творчому доробку Лукіяновича є твори й великої форми — дилогія з двох повістей «За Кадильну» (1902) та «Від кривди» (1904), роман «Філістер» (1909).
Дуже своєрідно визначив лінію переходу еросу у порно Володимир Набоков: “межа декольте, на його думку, приходиться якраз достатньо низько, щоби криво посміхнувся філістер, і достатньо високо, щоб не спохмурів почмейстер”.
Філістер (нім. Philister — філістимлянин) — людина з обмеженим світоглядом, самозадоволена, яка не цінує знання, науку, не розділяє естетичних або духовних цінностей; неосвічений обиватель, що відрізняється лицемірною, святенницькою поведінкою; людина без духовних потреб.
Ленін так обґрунтовував це: «На запитання про те, чому з'явилася потреба в особливих, над суспільством поставлених, що відчужують себе від суспільства, загонах озброєних людей (поліція, постійна армія), західноєвропейський і російський філістер схильний відповідати парою фраз, запозичених у Спенсера або у Михайловського, з посиланням на ускладнення суспільного життя, на диференціацію функцій і т. ін.
Історична омана, щоб там не казали філістери із табору "розвінчування міфів", може мати досить позитивний ефект для суспільства.
Філістерам здається, що каторжний вибір був найлегшим, що в лагерях розквітала творчість, що тоді умови були легкими і т. д.
Поділ на вищі світи, на ентузіастів і філістерів умовний.
Замість того, щоб щось доводити філістеру, варто було б йому дати три доби карцеру в сучасному музеї репресій, а тоді – можливість уявити 30 діб карцеру і місяці голодівки – і то з обіцянкою, що це тільки початок.
Якщо, наприклад, німецький романтизм більше тягнувся до містицизму, мотиву двійництва, гіпнотизерів, вкрадених віддзеркалень і зневаги до філістерів, то у нас більша частина романтизму все ж тяжіє до оспівування славної минувшини.
Романтики невипадково так цікавилися співцями, адже глас епохи ділив всесвіт на світ філістерів, обивателів і тих, хто неправильно голосує і на світ художників — таких собі медіяторів вищого царства мистецтва, помазаників музових.
Ставка робилася на емоції філістерів: Микола Княжицький публічно гнівався з приводу незаконних дій митників, що затримали (невже з власної ініціативи?) членів слідчої комісії ВР з справи Гонгадзе в аеропорту Бориспіль, а також з приводу відсутності інформації про хід експертизи тіла, знайденого у Таращанському лісі, і т.д.
Головний редактор видання «Хроніки Любарта» Андрій Лучик за кілька днів після публікації матеріалу «Епоха філістерів, Або чому Гунчик поганий губернатор» про річне перебування Володимира Гунчика на посаді голови Волинської облдержадміністрації (ОДА) отримав повістку у військкомат і припускає, що це не може бути звичайним збігом.
Згадаємо «Степового вовка», де Гаррі Галлер часто буває в гостях у таких філістерів, бачить у їхніх квартирах бюстики Гете, від чого його просто верне, мовляв, таким чином вони думають, що є частиною великої німецької культури, так вони це маркують, а насправді, це все неживе, це все фальшиве, це все вульгарне.
Зіткнення двох світів закінчується в повісті нищівною поразкою філістерів і тріумфальною перемогою ентузіастів.
Показ духовно обмеженого світу філістерів, у якому немає місця ентузіастам.
Гофману вдалося створити в образі кота Мура гостре сатиричне узагальнення, яке розкриває суть німецького філістера.
Міріам виміряла головного героя новели мірою молодого польського ідеалу «циганського» художника, що конфліктує зі світом «філістерів».
Гофман наштовхує нас на думку про те, що одвічне протистояння філістерів і ентузіастів іноді приносить перемогу ентузіастам, але філістери «давлять масою» поодинокі чутливі особистості і врешті-решт займають панівну позицію.
Щодо світу ентузіастів і філістерів у «Крихітці Цахесі», ми можемо чітко розмежувати їх: ентузіасти — Проспер Альпанус і Рожа-Гожа, мислення яких цілком відрізняється від всіх персонажів; філістери — вся буржуазна верхівка містечка Керепеса.
Причому світ філістерів-раціоналістів, які зневажають «цих божевільних художників», підсвідомо прагне слідувати їм, що чудово видно на прикладі «Записок» вищезгаданого кота.
Символізм у польському мистецтві репрезентують твори Яцека Мальчевського «Автопортрет з Музою» (1904), «Піфія» (1917), «Христос перед Пілатом» (1910) та Є. Окуня («Філістери»).
Зокрема Бальтазар на початку твору постає перед нами мрійливим, чутливим поетом, а в кінці ми вже бачимо звичайнісінького філістера, метою якого є тихе, сімейне життя з коханою Кандідою.
Однодумці Мура (котяче-собаче товариство) зневажають забобони і демонструють норми вільної поведінки — «філістерам зло», що не заважає їм в боротьбі за існування користуватися засобами, давно відпрацьованими.
І. І. Соллертинський вважав, що образ «гуляки дозвільного» був створений буржуазними філістерами з метою перекласти на самого Моцарта відповідальність за те, що він помер «буквально від виснаження сил».
Але в цьому щасливому фіналі так багато іронії, що поширюється не лише на тих, кого зазвичай називають філістерами або розсудливими бюргерами, а й на Клару та Генріха, які, здавалося би, належать до іншого табору.
Тут гостро висміюється уся державна система (духовне і матеріальне життя, нікчемні, зате з великими претензіями, спроби реформ, система чинів, соціальна психологія, убогість обивателів, догматизм університетської науки), а також зачіпаються теми: грошей і влади; морально-етичних проблем; кохання; освіти; добра і зла; творчої людини і бездуховного філістера.
Сатира автора спрямована і на військових («Той самий дубовий народ-педант.// Прямі кути й сьогодні// У кожному русі, і всі з лиця// Бундючні, тупі й холодні.»), і на служителів церкви («В канкані середньовічному тут // Гасали ченці й черниці…»), і на французів («Вони філістери, як і ми,// І це вже в них глибоко в серці…»), і на окремих письменників («Альфред де Мюссе, дотепний гамен,// До нас прибуде з ними,// Пробарабанить він на мені// Свої тріскучі рими»).