Знайдено 36 точних результатів.
Величний Пацюк, одвіку старий і одвіку зевсоподібний, сидів у світлиці і наминав галушки.
Між тим, в Україні одвіку не існувало громадської власності на особисті земельні наділи.
Одвіку люди тут жили з лісу: він годував, зігрівав, оберігав.
- Народити дитину, облаштувати затишний дім, наповнити його добром і любов'ю - одвіку було жіночою справою.
Нехтуючи головні цінності людства, вони глумилися над тим, що одвіку було святим і дорогим.
Творець мій правду ствердив превелику: Мене з могуттям Божим породили Премудрість і любов, що є одвіку.
Одвіку багаті запорізькі землі, які завше приваблювали селян своєю родючістю, у 20-ті роки стали справжнім краєм знедолених.
Свобода вибору одвіку являє собою ключову проблему і для блискучих мислителів, і для тих, кого зазвичай називають «простими людьми».
Згідно з планом, водоспад має називатися Мосі-оа-тунья ('Гуркотливий дим"), бо так його одвіку зовуть корінні жителі.
Ситуація в місті за каденції Садового, принаймні, не погіршилась, у деяких одвіку невпорядкованих галузях - наприклад, водопостачанні - вдалося навести лад.
І що, нарешті, кримчани одвіку прагнули до возз'єднання із матінкою-Росією.
«У ці дні ми згадуємо на поминальних службах усіх спочилих одвіку християн, наших отців, матерів, братів і сестер.
Засилля вояччини і поліції – це в Росії одвіку й назавжди.
Сьогодні лемки у Польщі здебільшого зосереджені не на тих землях, де одвіку жили їхні предки, а у західних воєводствах країни, зокрема в Сілезії.
Донські станиці, що одвіку лежали в благодатній квітучій заплаві, мали йти під воду рукотворного Цимлянського моря.
Одвіку ми прагнули доброго князя, гетьмана чи президента, який узяв би на себе тягар всеохопної опіки, який робив би добро для нас за нас.
Море або існує одвіку, або виникає з поту божества, вугра, хробака (острови Науру та Гілберта).
Його дідусі – Володимир Мономах по батькові та Аєпа Осеневич по матері – представники одвіку ворогуючих світів: Русі й Степу.
«Одвіку йде боротьба за серця людські між Сином Моїм і лукавим ворогом, і зараз осердя цієї боротьби – в Росії...
Ми ж бо часто і не помічаємо того, що маємо, мало не вважаючи що то -одвіку.
Як уже було сказано, світ одвіку знав, що таке брехня і брехлива пропаганда.
Та попри скепсис і конспірологію українське суспільство отримало реальний досвід того, як одвіку замовчувана проблема може потрапити на порядок денний.
На військовій раді кошовим отаманом обрали Сидора Білого, а ще обрали старшину і 38 курінних отаманів «як одвіку водилося у Запорозькому Військові».
Найпростіше припустити, що одвіку між Холмом і Любліном проходив такий собі "етнічний кордон", на схід від якого мешкали українці, а на захід - поляки.
Без сумніву, світ одвіку знав, що таке брехня і брехлива пропаганда, оскільки ці феномени супроводжують людину від часу її гріхопадіння.
Характеризують дію за часовими відношеннями і відповідають на питання: коли?, відколи?, як довго?, доки? (тепер, колись, віддавна, щороку, завжди, учора, понині, одвіку).
Бог, що створив танк, і тебе, і твого ворога, який одвіку обертає сансару-гусеницю, прислав крука, прислав тобі янгола-охоронця у вигляді чорного птаха: тепер ти крукові зобов'язаний усім.
Хтось скаже, що так було завжди, одвіку, однак штука полягає в тому, що цей досвід – індивідуальний для кожного, і допоки шлях не перейдено, годі струшувати пилюку з черевиків.
Зважаючи на це, композиція ідеї-образу нації, її екзистенція - те, що перетворює народ в неповторну особистість-націю, може бути представлена, зокрема, у наступній поетичній формі: "Національна ідея в Україні - творити хліб одвіку і донині".
Однак, в «плані реального, систему ніколи не перемогти: найгірша помилка всіх наших революційних стратегів полягає в тому, що вони хотіли покласти край системі в плані реального, – а це не що інше, як їхнє уявлюване, котре нав'язала їм та ж таки система, що живе й переживає себе лише тому, що змушує своїх напасників воювати у площині реального, яка одвіку є її площиною» (Ж. Бодріяр, Символічний обмін і смерть).
Ж. Бодріяр це пояснюватиме так: «В плані реального, систему ніколи не перемогти: найгірша помилка всіх наших революційних стратегів полягає в тому, що вони хотіли покласти край системі в плані реального, – а це не що інше, як їхнє уявлюване, котре нав'язала їм та ж таки система, що живе й переживає себе лише тому, що змушує своїх напасників воювати у площині реального, яка одвіку є її площиною».[72]
Саме ця земля й народ, одвіку, немов у історичному "бермудському трикутнику" були то затиснуті, то розтягнуті, то втоптані між трьома потужними державними утвореннями - Російською імперією, Османською імперією та Великою Польщею.Історичне зіткнення цих титанів, що триває в різних формах та проявах і донині, саме на території та за територію України, за народ, який проживає на цій благословенній землі, не лише приводило цілі покоління українців у рабство через турецько-татарський ясир, російське кріпацтво, польське холопство.Це зіткнення перетворювало цю землю на дике поле - як у прямому, так і в переносному сенсі.Війни та знищення, приниження й руйнації призвели до духовної, моральної трансформації народу.
На військовій раді кошовим отаманом було обрано Сидора Білого, суддею — Антона Головатого, обрали старшину з 38 курінних отаманів «як одвіку водилося у Запорозькому Військові».
(Так було по всій Україні. Як наслідок-штучний голодомор.) Тоді й вирішили із навколишніх сіл, що одвіку тулилися поближче до річок, боліт, чи ставків якось заманили на ці землі селян.
То був геноцид, не сумніваються вірмени: сотні й сотні тисяч були фізично забиті чи загинули, вигнані з домівок і змушені здебільшого пішки вибиратися світ за очі на пошуки нової долі, коли влада тодішньої турецької імперії — Оттоманської Порти — в останньому подиху свого існування взялася звільнити від вірмен одвіку замешкані ними землі східної Анатолії.
Те що було ще вчора над усе, Найвищий досвід, наймудріша теза, - Тьмяніє, раптом і втрачає сенс, Як партитура без ключа й дієза.І побудова гарна і струнка, Що в ній було доцільне все і вічне, Безладно розпадається, зника, Мов губить враз ядро своє магічне.Так і обличчя, любі нам колись, Такі прекрасні, юні і відверті, В печалі зморщок тінями взялись І визрівають, блякнучи, для смерті.Так у душі і захват і порив, Ледь спалахнувши, гасне, і натомість Приходить жаль, що все ж це до пори, Як щось одвіку вкладене в свідомість.Та над цією прірвою розрух, В долинах смерті, де сама трагічність, В кромішній тьмі пручається наш дух, Долає смерть і світиться крізь вічність.