Знайдено 26 точних результатів, 4 схожих збігів.
Ґирлиґа з ціпом були знаками фараонської влади в Стародавньому Єгипті (див. ґирлиґа і ціп).
Вийшовши з підпілля, Ґ очолив такі стратегічно важливі з'єднання, як "Ґудзик", "Ґанок", "Ґирлиґа", "Ґринджоли".
На місці оригінального /k/ (ґирлиґа, ґніт, ґрати);
Ґирлиґа (хека) — короткий жезл із вигнутим верхнім кінцем.
Ґирлиґа і ціп — символи, вживані в Стародавньому Єгипті.
Втім, основна версія пов'язує hockey зі старофранцузьким словом hoquet, hosquet («ковінька», «ґирлиґа»).
Річицький в його статті, коли він теж обстоював перекручення чужомовних слів на малоросійський лад, знищуючи літеру "Ґ" то-що, хоча цей звук цілковито властивий українській мові – "ґудзик", "ґирлиґа" і цілі десятки і сотні українських слів.
Ґирлиґа (гека) мала символізувати царську владу, а ціп (нехаха) — плодючість землі.
На пізні додинастичні часи ґирлиґа вже була узвичаєним клейнодом царя.
Інсиґнії були відомі ще за часів єгипетських фараонів (ґирлиґа і ціп).
За одною з версій, воно є похідним від старофр. hoquet («ковінька», «ґирлиґа»).
Приблизно ближче до часу Другої династії ґирлиґа і ціп починають використовуватися в парі.
Як неодмінна приналежність пастуха, ґирлиґа стала символом і духовного пастирства: вона послужила зразком для християнської патериці.
«Ґ» збережено в суто українських або українізованих словах, де звук існує у вимові (ґандж, ґирлиґа, ґзимс тощо).
У Стародавньому Єгипті бич і ґирлиґа були символами влади і панування і зображалися в руках Осіріса.
Пастуший посох з гаком на кінці зазвичай відомий під назвами «ґирлиґа», «ґерлиґа» чи «ковінька» (зменшена форма від «ковеня»).
За однією з версій, воно похідне від старофр. hoquet — «ковінька», «ґирлиґа» (втім, у сучасній французькій це слово має значення «гикавка»).
Ґирлиґа має кілька функцій: опора для ходьби по пересіченій місцевості (зокрема, у горах), ловіння овець, кіз чи ягнят за шию або ноги, зброя проти хижаків.
У запозичених словах: На місці оригінального /g/ (аґрус, ґаблі, ґандж, ґазда, ґанок, ґедзь, ґонт, ґречний, ґрунт, ґудзик, леґінь, ремиґати, хурдиґа); На місці оригінального /k/ (ґирлиґа, ґніт, ґрати);
З німецької мови в свою чергу запозичені ґаблі, ґонт, ґрунт, з угорської — ґазда, ґандж, леґінь, з польської — аґрус, ґедзь, ґніт, ґрати, ґудзик, з румунської — ґирлиґа, ґринджоли, мамалиґа, ремиґати.
Лише небагато діалектних румунізмів поширилося в літературній мові (бриндза, гирло, ґирлиґа, ґринджоли, жереп («сосна гірська», «ялівець»), кукурудза, мамалиґа, папуша, плекати, румеґати, сапати, тайстра, тирло, цап, царина, шутий) через степові говірки або Галичину.
Микола Скрипник у статті «Підсумки правописної дискусії» критикував «перекручення чужомовних слів на малоросійський лад» і знищення ґ, бо «звук цілковито властивий українській мові — „ґудзик“, „ґирлиґа“ і цілі десятки і сотні українських слів».
У деяких посібниках заявляється про необхідність його відновлення: ґирлиґа — ґирлидзі — ґирлиджка; дзиґа — дзидзі; мамалиґа — мамалидзі; хурдиґа — хурдидзі; Ґриґа — Ґридзі; Ломаґа — Ломадзі; Василеґа — Василедзі (у тому числі в запозиченнях відповідно до пропозиції автора передавати g як ґ: Гааґа — Гаадзі, Вінніпеґ — у Вінніпедзі, Гамбурґ — у Гамбурдзі).
В Румунії, Молдові та на Півдні Росії, звичайні приналежності чабана: ґирлиґа — довга палиця з гачком на кінці, для захоплення овець за ноги, гайтан — пояс з висячою кишенею (заман), щипцями для виймання у хворих овець черв'яків (джермела), рогом (для дьогтю і синього каменю, яким присипаються рани овець) і ножем.
Літера «ґ» передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний звук [ɡ] як в українських словах, так і в давнозапозичених і зукраїнізованих: аґрус, ґава, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґратка, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґешефт, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати (іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик тощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь і под.
Літера «ґ» передає на письмі звук [ɡ] у словах, що відповідно вимовляємо: аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґонт(а), ґрасувати, ґрати (іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик, ремиґати тощо та похідних від них, а також у власних назвах — топонімах України: Ґорґани (гірський масив у Бескидах), Ґоронда, Уґля (села на Закарпатті), у прізвищах українців: Ґалаґан, Ґалятовський, Ґеник, Ґерзанич, Ґердан, Ґжицький, Ґиґа, Ґоґа, Ґойдич, Ґонта, Ґриґа, Ґула, Ломаґа та інші.
Взагалі в українській мові рідко коли звук “ґе” подибуємо, хіба в таких словах, як ґуля, ґава, ґирлига, а то скрізь кажемо “ге”.Стривайте!
Але справді весь діалог обертається навколо наявності в українській мові двох звуків: “г” – м'яке наше звичайне вживане і в більшості слів і “ґ” проривне, таке, як ґанок, ґедзь, ґудзик, ґирлига і низці інших питомих українських слів.
Такі слова як бриндза, болта (сокира), бундз (овечий сир), ватра, гирлига, колиба, куча (кошара), мамалига, папуша, тайстра, трембіта, цимбали саме румунського походження.
В українських та в давно запозичених і зукраїнізованих словах: а́ґрус, ґа́ва, ґа́зда́ , ґандж, ґа́нок, ґату́нок, ґвалт, ґе́ґати, ґедзь, ґелґота́ти, ґелґотіти, ґерґелі, ґерґота́ти, ґерґоті́ти, ґи́ґнути, ґирли́ґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґо́ґель-мо́ґель, ґонт(а), ґрасува́ти, ґра́ти (іменник), ґре́чний, ґринджо́ли, ґрунт, ґу́дзик, ґу́ля, ґура́льня, джиґу́н, дзи́ґа, дзи́ґлик, дриґа́ти і дри́ґати, ремиґа́ти тощо та в похідних від них: а́ґрусовий, ґаздува́ти, ґвалтува́ти, ґе́рґіт, ґратча́стий, ґрунтови́й, ґрунтува́ти(ся), ґу́дзиковий, ґу́лька, проґа́вити і т. ін.