Знайдено 8 точних результатів, 42 схожих збігів.
Драгомирешти вперше згадуються в документах у 1373 році (посесія Ниреш) і 1385 (посесія Данфалва).
Посесія Антона Гиновського тривала до 1784—1785 років.
Посесія була формою поширення кріпацтва на сферу промисловості в період розвитку великої мануфактури.
У ній панувала вотчинно-посесійна мануфактура (див. також Вотчинна промисловість, Посесія), заснована на праці кріпосних селян.
Посесія на робочу силу скасовано указами 1861 і 1863, однак на володіння землями в деяких місцях зберігалася до 1917.
Це держання (посесія) офіційно підтверджувалося привілеєм польського короля Сигізмунда III від 23.08.1599 р. Вперше назва Хруслинці зустрічається в люстрації 1629 р. Змінювалося і місце розташування села.
Держання (посесія) Мартина Хрушлинського урочищ Нетяги та Телепеньчин Ріг, надане йому наприкінці XVI ст. вінницьким старостою Юрієм Струсем було офіційно стверджене привілеєм польського короля Жигимонта III (Сигізмунда) 23.08.1599 р., тому цю дату можна вважати офіційною датою заснування села Великі Крушлинці.
В зв'язку з тим, що ці землі були надані М.Хрушлинському не у власність, а в держання і посесія на них виявилася вакантною підприємливий брацлавський земський суддя Ольбрихт (Ольбрахт) Кохановський в 1627 р. на першому сеймі, де він був присутній, виклопотав їх у короля для себе.
І на утримання цього монашого ордену він віддав у посесію свої власні маєтки – Винники і замок в тому числі.
Будувати фортецю на кошти, що одержані на посесію».
До того Малковичі були в посесії якогось Слабося.
Початок посесії покладено указом Петра І в 1721 році.
Станом на 1754 р. Колодяжне знаходилось у посесії Стефана Місюни.
У документах 1664 року воно згадується у посесії пана Вільги.
Передати посесію села Михайла Кулеша не мав права без попереднього узгодження з праводавцем.
В 1619 році Марина Бабинська записувала своєму брату Олександру Красинському посесію на частину Ольшан.
У 1634 році Балтазар уклав договір на посесію одного з маєтків.
У 1763 році Вибранівка належала пані Камінській, яка відступила її в посесію пані Шеліговській.
У Кременецьке земство вона мала подати документ про вступ у посесію своїх синів.
У 1613 році король надав йому в довічну посесію Демидів під Києвом.
Триповерховий будинок під номером 8 являє собою готичну посесію з характерною для своєї епохи поздовжньої одноповерхової забудови.
Тадеуш Бобровський у своїх мемуарах писав про продаж Кищенців Олександром Потоцьким шляхтичу Володковичу (можливо йшлося про посесію).
За цим рішенням селище Іванків отримав у посесію в 1590 року козацький старшина Войтех Чановицький.
У 1461, 1464, 1469, 1470 роках король Казимир IV підтверджує посесію Миколая Свірча на Плоскирів.
Універсалом Івана Мазепи від 26 березня 1701 року архієпископові чернігівському і новгородському у посесію надано Неданчицьку рудню.
Тобто станом на 1754 рік Куманівка вже шістнадцять років була у посесії у старости Хоєцького.
Наприкінці XIV ст. мали якусь посесію у Вільному, де інші литовські бояри мали ґрунти, деякі (Монивид) — дворища.
Поміщики часто продавали кріпаків разом з землею, здавали землю з кріпаками в оренду або посесію іншим особам.
Купувало і продавало нерухомість, давало гроші в борг та брало капітал на зберігання, тримало в посесії маєтки.
З 1520 року Іван Горностай мав у посесії кілька ключів навколо міста Друцьк та Толочин.
З 1550 року у посесії були Стоклішки в Троцькому повіті та замок Радошковичі з прилеглими селами.
У 1636 року отримав від Мартина Калиновського за 2000 золотих у посесію хутори Піски і Підгорне.
З кінця XVI та в XVII столітті село Бабин у посесії руських (українських) бояр, шляхтичів Бабинських, власного гербу.
З Універсалу Івана Мазепи від 26 березня 1701 р. про надання архієпископу чернігівському і новгородському у посесію Неданчицької рудні:
У 1798 році с. Камєновате було в заставній посесії у шляхтича Ігнатовського, яка була оцінена в 18481 карбованців сріблом.
Так, 1709 він купив у Городища плавні і угіддя у довічну посесію за сто злотих доброю монетою.
В документах 1664 року воно згадується у посесії пана Вільги. 1664 року згадка про Тальне, під час повстання Д. Сулимки.
В 1529 році село отримав у посесію (тимчасове держання) Ян Вілчек та його нащадки, вигравши в суді суперечку із Станіславом з Ходча.
Відповідно до люстрації 1615 року, перебуває в посесії Йоахима Беха. 1622 року визнана спадщиною Бехів та звільнена від повинности до овруцького фільварку.
Наприкінці XVII століття Плужне разом з частиною Острога і селом Вельбівне перебували в орендній посесії якогось Домеховського, який проживав у Острозькому замку.
Поля, які при передачі села в оренду виявилися б засіяними, по закінченні посесії повинні бути відсіяні в присутності праводавця або його довіреної особи.
З 1796 року Водички перебували в посесії у полковника коронної артилерії Яна Коморовського (1756-1796), дружиною якого була рідна сестра Юзефа Целецького Людвіка.
Його резиденцією стало село Лісове Луцького повіту на Волині, яке перебувало в посесії в білоруса І.Родзевича, що включився у підпільну роботу і став помічником Конарського.
Назва пояснюється прізвищем власника «посесії» - земельної ділянки та будов на ньому, королівському секретареві Станіславу Якову Скоп'є, який придбав його у францисканців на початку XVI століття.
У 1610 році, овдовівши, Софія Ружинська пустила Скоргородок правом застави Ельжбеті Халаїмовій. 20 січня 1611 року, вона віддає в посесію на 3 роки і село Жерделі (колишні Малі Жерделі).
Навіть з першого погляду видно, що вказані дії були незаконними, адже село перебувало у заставній посесії спадкоємців Антонія Котовича і до того ж було передане у спадок Катерині Котович.
Понад два століття село належало магнатському родові Сенявських, з початку 19 століття — польському магнату Станіславу Потоцькому, які постійно передавали його в посесію і оренду шляхті: деякий час Потоцькому.
Приблизно від середини XVIIІ століття село з дозволу Францішека Потоцького потрапляє у посесію до українського шляхтича македонського походження Кирила-Кароля Гиновського, замордованого гайдамаками влітку 1768 року у Соколівці.
Критерієм визначення іменного класу, до якого належить словоформа, є узгоджувальним ланцюжком, що складається з префікса класу, ад'єктивного показника для даного класу, придієслівного узгоджувача, узгоджувача вказівних займенників і узгоджувача посесії (відносини приналежності).
Після нього село з кількома іншими осадами Уманщини — Хижнею, Ризиною та Краснопілкою, переходить у довготривалу орендову посесію сина Кароля — добжинського стольника Антонія Гиновського, що тривалий час судився з Потоцькими за законнність прав на оренду.