Знайдено 86 точних результатів.
Під час пожежі згоріли «пожалування» тобто дарчі грамоти.
Традиційно ці «пожалування» обитель отримувала від жертводавців за духовними заповітами на поминання душ.
Згоріли величезний архів і бібліотека, загинули грамоти і пожалування… князів, феодалів і гетьманів».
Надавав він різні пожалування православним монастирям, намагаючись заручитися підтримкою окремих церковних діячів.
Натомість отримав пожалування на Мстиславське князівство.
Хоч ти від царської величності дістав пожалування, однак достоїнство своє отримав від Війська Запорозького, Військо ж не знає, що таке боярин, знає тільки гетьмана».
Багата шляхта одержувала тут королівські «пожалування».
Тут стали широко практикуватися службові пожалування.
Коронний підканцлер вів дипломатичну кореспонденцію, готував королівські привілеї, пожалування та інші документи.
Пронія — пожалування прав вилучення за громадянську, державну або військову службу.
«Тоді юрба переконається, що незамужня жінка — то не предмет насміху й пожалування, лише істота, що розвинулася неподілено.
Вона жартує, що мовляв Безбородько навмисне хоче запроторити свого племінника в турецьку буцегарню, щоб потім отримати від цариці для нього великі земельні пожалування.
З кінця XVII ст. Мазепа почав набувати через царські пожалування, а також купівлю власним коштом, маєтки, які знаходилися в суміжних із Гетьманщиною повітах Московської держави.
Перлина колекції – грамота імператриці Катерини ІІ 1792 року про пожалування / надання Чорноморському козацькому війську територій від гирла річки Кубань до Усть-Лабинського редуту.
Іван Виговський отримував у пожалування Любомль та посаду воєводи київського.
В 1781 р. король Станіслав Август підтвердив ці пожалування.
На території самої Бразилії нові пожалування приватним особам були винятковим явищем.
Феода́л — монопольний власник феоду — тобто земельного наділу, отриманого у вигляді пожалування за службу.
У 1740-ті роки великі земельні пожалування отримав О.Б. Бутурлін.
Той зажадав від Педро IV затвердити пожалування, зроблені батьком, але король Арагону категорично відмовився.
Змінилася система землеволодіння, оскільки завдяки королівським пожалування конкістадори отримали у власність значну частину общинних земель.
Ікта до XV ст. стала наближатися до інаму, тобто приватного землеволодіння, отриманого шляхом пожалування.
Пізніше основу його заробітку становила плата за обрядове читання Корану та пожалування від покровителів.
На тихоокеанському узбережжі, де розташовувалися плантації какао, перші пожалування були здійснені в 1525—1530 роках.
У медичній школі на кошти А. Тизенгауза і пожалування Понятовського була створена бібліотека спеціальної літератури.
Після його смерті всі пожалування, дані йому королем було конфісковано і повернено до королівської скарбниці.
Знать займала як цивільні, так й військові посади, могла мати від магарджи земельні пожалування.
Також оточення короля, його прихильники, радники і помічники зберігали його дарування та пожалування після його смерті.
Але конституція сеймова 1768 надала служивим татарам усі пожалування на королівських землях у повну спадкову власність.
За це священик і його нащадки отримали щедрі пожалування після сходження на престол Михайла Федоровича Романова.
Аналогічні пожалування під умовою служби на користь власника надавали й магнатські родини, осаджуючи татар на власних землях.
В них записувалися пожалування і привілеї, а також права та обов'язки мешканців міст і сільських громад.
Ленні пожалування міг надавати сам місцевий староста, особливо якщо попередні власники лену вимирали і служба з нього припинялася.
З 16 століття всі служиві татари користувалися однаковими правами (як знать, так і воїни, що отримали земельні пожалування).
Фактично це була форма ленного пожалування земель під записні суми, яка підкреслювала урізаний правовий статус осаджених таким чином зем'ян.
До кінця 16 ст. служиві татари одержували земельні пожалування під умовою виконання військової служби та постачання коней для війська.
Наприкінці XIII століття покупка феодів незнатними людьми була ускладнена важким побором, але в цей час в знати можна було потрапляти і через пожалування суверена, право пожалування в знать стало привілеєм короля.
Коли ж справа дійшла до роздачі капітанств, він, природно, виклопотав у короля саме ці вже освоєні території у якості пожалування.
Вперше згадується в універсалі гетьмана Юрія Хмельницького 1660 р. про пожалування сіл Мохнатина, Юр'ївки та Рудки чернігівському П'ятницькому монастирю.
Для зміцнення своєї влади король Ерік III надав значні пільги та земельні пожалування церкві, намагався ладнати з архієпископом та єпископами.
За межами цієї титулованої групи не передбачено навіть особливих випадків пожалування покрову або невеликий мантії, розписаної фігурами і полями щита.
У період московсько-польської війни 1654—1667 у практику уводиться пожалування стрілецьких голів чином полковника, який первісно мав почесне значення.
Відомий запис 1545 у Литовській метриці про те, що з пожалування луцького єпископа Теодосія монастир Святого Спаса у Доробужі тримає архімандрит.
Особливо значних розмірів земельні пожалування – "данини" набули у 15–16 ст. В. надавалися зем'янам, боярам-шляхті з умовою виконання військової повинності.
При цьому в знак пожалування в члени орденської корпорації особа нагороджувалась нагрудним знаком орденської корпорації, які згодом стали називатися просто орденами.
Метисам Манітоби виділялася як разове пожалування земля (всього 1,4 млн акрів), і за ними визнавалося право на ділянки, які вони займали до розмежування.
Під «іменами» (мін) тут маються на увазі чиновницькі посади і пожалування, які повинні відповідати «тілесній формі» конкретному змісту особистості та вчинків чиновника.
До пожалування в камергери не могли бути представлені чиновники нижче чину дійсного статського радника, а в звання камер-юнкери — нижче чину колезького асесора.
Найстарішим документом, у якому згадується ця волинська оселя є пожалування княгинею Оленою Заславською свого маєтку Михальського боярину Яцкові Путринському від 1520 року.
До речі, саме на цей період припадає пожалування Товстолісам Ширабовщини у 1640 році, що, по суті, мало замінити втрачене втручанням Калиновського попереднє володіння.