Знайдено 2 точних результатів, 7 схожих збігів.
У Західній Європі був поширений більш простий варіант прядки — без підставки, тобто звичайна кужівка завдовжки 90 см (3 фути), яку пряха тримала затиснутою під лівою пахвою.
Кужівка могла бути верхньою частиною ручної прядки (з'єдуватися з дошкою-«присідкою» або вставлятися в отвір на лаві), а могла використовуватися і самостійно — як тримач кужелі на самопрядці.
Прядку, особливо гребінь (кужівку, кужілку), часто прикрашали і розписували.
На Бойківщині повитуха відрізала пуповину дівчинці на гребені-кужівці.
Існували й так звані «зап'ясткові кужівки» (англ. wrist-distaves).
У Болгарії найпоширенішими були кужівки, що застромлялися за пояс (болг. поясните хурки).
Першими знаряддями прядіння стали палички-кужівки, на яких кріпилася кужіль, і ручні веретена, на які намотували пряжу.
Готовий кужіль намотували на спеціальний кілок — кужівку («кужілку», «кужіль», «гребінь»), часто у вигляді вилки або дошки із зубцями.
Ручна прядка призначена для прядіння на веретено і складається з верхньої вертикальної частини — гребеня (кужівки, кужілки, пря́сниці, кужеля, кужелі) і нижньої горизонтальної підставки, де сидить пряха — днища (сідця́, пря́слиці, пря́сниці або присідки).