Знайдено 54 точних результатів.
Коли воно... коливо.
Коливо та сита — обов'язкові страви поминального обіду.
Споживати кутю або коливо було прийнято в переддень свята тільки після літургії (богослужіння).
В деяких регіонах готують і приносять на цвинтар коливо - спеціальну поминальну кашу.
Сама назва "Святвечір" походить, як вважають, від слова "кутя" (те ж, що коливо - варені зерна рису або пшениці).
Як розповіли у спільноті, продуктовий набір (гаряча їжа, коливо, солодке, напій + маска) коштує 90 грн.
Мед входить до складу багатьох ритуальних страв, таких як кутя, коливо, сита, шулики.
Згодом у церкві їли по черзі коливо (поминальна кутя), а обіди влаштовували вдома.
Подекуди готували поминальну кашу – коливо.
Коливо символізує воскресіння, а мед — насолоду, яка зустріне всіх праведників у вічності.
Між стравами Святої Вечері на першому місці стоїть кутя, або коливо.
На Холмщині до урочистого поминання покійних спеціально випікали круглий пшеничний пиріг, приправлений, як і коливо чи кутя, медом.
Дослівно кажучи, «Парастас» — це богослуження, на якому присутнє коливо з медом і солодкими овочами.
У Святвечір в давнину готували сочиво або коливо, яке протягом кількох годин варили із зерен пшениці або ячменю, додаючи мед і горіхи.
Коливо традиційно готується з вареного (пропареного) зерна пшениці.
Заливається коливо ситою — водою, підсолодженою медом чи цукром.
У неї була така традиція, а ще вона завжди готувала коливо - кашу з рису, маку та горіхів.
Коливо (варену пшеницю) забирали додому (Етн. Зб. XXXII, 315).
На престолі було представлено портрет покійного, намальований Корнилом Устияновичем, 3 хліби, коливо.
Перші згадки про коливо на Русі датуються XII століттям.
У пам'ять про це чудесне спасіння християн від осквернення в першу п'ятницю Великого посту, звершуючи пам'ять великомученика, Церква встановила освячувати коливо.
Феодор Тирон, явившись милістю Божою зі світу невидимого єпископу Євдоксію, розповів про таємний намір боговідступника і порадив протягом цієї першої седмиці посту вживати лише коливо.
Проте в деяких регіонах солодка рисова каша з вишнями чи медом – це не кутя, а коливо, теж поминальна їжа, яку готують на 3 та 40 день після смерті", – пояснює експертка.
У п'ятницю першого тижня дозволяється їсти тільки коливо - варену пшеницю, підсолоджену медом або цукром.Нарешті, треба пам'ятати, що церква дозволяє не постити хворим, старим, і тим, хто не харчувався регулярно протягом року.
Усі постраждалі відвідували кафе на поминальному обіді і їли коливо, борщ, пампушки з часником, компот, пиріжки з м'ясом і маком, овочеву, м'ясну і сирну нарізки, оселедець, яйця фаршировані грибами, закуску гостру з сиром, печериці мариновані, салат з буряком і чорносливом, салат зі свіжої капусти.
Традиційно в цей день готувалися страви з яєць, молочних продуктів і трав: салат з молодої капусти, салат з листя кульбаби, яйця, січені з часником, Драч і омлети із зеленню, кутю та коливо (для поминального обіду), гречаники, тушковану рибу і курку, запечене м'ясо, різні млинці та налисники, пироги і короваї, прикрашені пряними травами.
Приготування традиційного колива майже збігається з рецептом куті, однак коливо менш солодке.
Напередодні цього дня, в п'ятницю, після заамвонної молитви, читається Канон Великомученику Феодору та благословляється коливо.
Також коливо подавалося на Різдво, в поминальний тиждень після Великодня, в поминальні суботи.
Як обрядові страви найпоширеніші були каші — кутя та коливо з медом.
Їсти коливо належало всім присутнім однією ложкою, але цей звичай відходить у минуле.
Різні види колива об'єднує традиція споживання, коливо — спільна страва, яку учасникам поминального обіду їдять по черзі.
Згідно з язичницькими пережитками, нероздане коливо призначене в їжу померлим, що відвідують живих під час трапези.
Цікаво, що на півдні та сході України коливо називали раніше — «канун» (що означає «мед», «пиво»).
Традиція вживати коливо була принесена на Русь Православною церквою після запровадження християнства, сам термін є грецького походження.
У церкві домовину ставлять посередині, а на неї ставили (на Снятинщині) хліб, овочі й коливо.
При цьому ритуальною Великодньою їжею були круглі ярові хліби (на честь сонця) та коливо — ритуальна їжа покійників.
Її додавали в різдвяну й хрещенську кутю, поминальне коливо, а у деяких районах Полісся споживали замість нього.
У день Слави вся сім'я збирається на святкову вечерю, що включає традиційні страви — славський калач і коливо.
У помешканнях слід запалити свічку або лампадку, щоб праведній душі легше знайти дорогу, на підвіконня виставити коливо — поминальну страву.
З того часу коливо є ритуальною стравою в православних християн в першу п'ятницю Великого Посту, і в поминальні дні.
Деінде коливо, виготовлене з куті, меду та узвару (до речі, цю їжу ще називали "четвертою страшною кутею", бо готували її і на поминки), відносили й на могилки.
Вечеря хоч і пісна, але багата - традиційно, на стіл виставляється рівно 12 страв, основним з яких є кутя, або коливо (варена пшениця з медом, маком та узваром).
Сербська кухня поєднує в собі традиції різних країн: на прилавках кондитерських гармонійно поєднались коливо, пахлава, горіховий рол (горіховник) і торт Захер.
Де інде коливо, виготовлене з куті, меду та узвару (до речі, цю їжу ще називали "четвертою страшною кутею", бо готували її й на поминки), відносили й на могили.
В першу суботу Великого посту господині колись збиралися до церкви, приносили з собою хліб, коливо й мед і замовляли велику панахиду за померлими рідними.
І зараз миттю всі пустились Горілку, м'ясо куповать, Хліб, бублики, книші вродились, Пійшли посуди добувать; І коливо з куті зробили, Сити із меду наситили»…
Біля криниці вже стояли застелені святковими скатертинами два столи; на одному хліб-сіль та запалена свічка, на другому — свічка, свячена вода і коливо (кутя).
Тому на Багату кутю для покійників клали біля Дідуха, де начебто мають перебувати душі пращурів, ложки, а на ніч поруч ставили й коливо (виготовлену з меду й приправлену кутею страву).
Якщо кутя та коливо існують, ймовірно, ще з неолітичної доби, то сита з'явилась ще раніше: з кам'яної доби люди споживали мед диких бджіл, з незапам'ятних часів вони й стали ним підсолоджувати воду.