Знайдено 1 точних результатів, 27 схожих збігів.

СЛОВНИК
драба́нт

Тому цей лейтенант продовжив служити як драбант.

Всі убиті «були пронизані шпагами драбантів».

Ті, хто дослужився до рангу драбанта, повинні були б бути лейтенантами.

Засновано поселення вихідцями з Правобережжя — «драбами», «драбантами», тобто втікачами, звідки походить і назва села.

Передавши головне командування генералу Реншильду, сам король став на чолі ескадрону драбантів на лівому фланзі.

Попереду шведської кавалерії рухався король з драбантами і 2 драгунськими полками (дюкерів і Таубе).

Сам господар став з найманцями, драбантами і другим загоном сейменів з гарматами попереду.

Після того спитав генерал-майора і драбантів про те, чи сподобався їм хліб.

Капітан-лейтенант драбантів давав йому рекомендації, тому що він був скромним офіцером, аристократичного походження, молодим і красивим.

Драбанти були того ж самого рангу, що і вершники, і отримували 32 риксдалера у місяць.

Але цієї хвилини кінь під Кмитицем, чи то уткнувшись храпом у шолом драбанта, чи то злякавшись, зарив раптом копитами землю й сильно спіткнувся; Кмитиць смикнув повід.

Драбанти не витримали натиску та побігли, і козацько-татарська кіннота нанесла їм значні втрати.

Його дід Іоганн Кампенгаузен був соратником і драбантом Карла XII, брав участь у Полтавській битві.

Як вважав Май, «при системі драбантів кільцева схема планування старого міста не таїть в собі ніяких вад».

Шведи, які прийшли в безлад, бігли до Красного Кута, залишивши короля, який захопився рукопашним боєм, з невеликою купкою драбантів.

Невдала атака молдовської кінноти відбулася на лівому березі Жижії, після чого козацький табір вбрід та по мосту сфорсував річку, яку боронили драбанти.

Іншу половину він віддав генерал-майору, який у той день супроводжував його, він у свою чергу поділився хлібом з драбантами, які їхали разом з королем.

Воно включало боярське ополчення, левенців (найманих молдавських кіннотників східного зразку), піхоту, що складалася з драбантів (волохів) та сейменів (піхоти за турецьким зразком, озброєної аркебузами).

Козаки відповіли вогнем своїх 11 гармат, а надалі, шикуючись в бойовому порядку перед табором, вдарили у шаблі на 800 драбантів, добірних гвардійців господаря Штефана, і змусили їх до втечі.

Каролінери у фінальній баталії змогли виставити загалом близько 17 тисяч боєздатних вояків — 10 піхотних (главком Левенгаупт), 14 кавалерійських (главком Крейц) полків та корпус Лейб-драбантів, шведська артилерія участі в битві не брала.

В 1649 р. у поміщиці Лорандфі Жужанни були 33 кріпосних селян, серед них 2 сейкелі-драбанти (тілохранителі), 3 каменотьоси, 2 майстри по виробленню черепиці, 224 голів рогатої худоби, 42 вівці, 225 свиней та 54 солом'яні вулики бджіл.

Одночасно він отримав підвищення і в Швеції, ставши в 1782 році полковником, у 1783 — підполковником Лейб-драгунського полку, а в 1787 — капітан-лейтенантом корпусу Лейб-драбантів і підполковником адельсфана, в якому він у 1788 році взяв участь в російсько-шведській війні.

За пропозицією архітектора, потрібно було залишити в наявних межах міста адміністративно-діловий центр, а навколо міста створити так звані драбанти — міста-супутники з малоповерховою забудовою, де люди жили б в одно - і двоповерхових будинках з присадибними ділянками, між якими розташовувалися зелені та сільськогосподарські зони.

У королівському зобов'язанні Адольфа Фредріка (1751—1771) встановлювалося, що Риксрод повинен висувати на такі посади три кандидатури, але після невдалої спроби монархічного перевороту в 1756 році було вирішено, що обер-статгалтер (губернатор Стокгольму), полковники гвардії і артилерії, а також капітан-лейтенант драбантів повинні призначатися шляхом голосування в раді.

Наблизившись до Городнього і бажаючи охопити росіян з обох флангів, він розділив війська, що йшли попереду, на дві частини: один драгунський полк склав праву колону і був направлений на південь від селища, а другий полк і драбанти, під особистим командуванням Карла, склали ліву колону і рушили в обхід селища з півночі.

Господар Молдови Лупу, чиї війська Штефан перед тим розбив у бою під Фараоні 24 червня 1653 року, знову сконцентрував свого сили, після чого на чолі 4000 війська (200 козаків на чолі з уманським полковником Глухом, 400 сейменів і гвардійців-драбантів та більше 3000 молдовського ополчення, у тому числі греки з Яс) рушив назустріч ворогові.

У 1708 році, на кінець зимування, армія короля Карла ХІІ була у наступному складі: Кавалерія – Драбанти, Лейбгвардія, Адельсфан, Естйоти, Нюйленінги, Смоленінги, кавалерія з Північної і Південної Сконе та солдати (ориг. tremänningar) генерал-майора Крузе; Драгуни: Лейбдрагуни, драгуни Бушвальда, а потім і Вюртемберга, драгуни генерал-майора Мейрфельдта, Дюкера, Таубе, Хієльма, Гюленшени і Альбедюла; Піхота: гвардійці з цих регіонів (Ориг. – Uppläningarna, Wästmanlänningarna, Södernamlänningarna), полки (Ориг.

До неї входили 400 німецьких солдатів князя Люнебурзького, батальйон гвардії числом у 394 шведів (драбантів і палацових охоронців), шведський полк з 1872 солдат під командуванням Андерса Стюарта, шведсько-німецький полк Йозефа Мікаельсона у 534 чоловік, змішаний полк Андерса Леннартссона у 1402 вояки, до якого окрім шведи входили шотландці, німці, поляки і угорці; полк графа Йоахіма фон Мансфельда числом 725 солдат, шведські полки Єспера Андерсона і Ганса Рехенберга по 1590 і 951 вояків відповідно; а також 2 хорогви фінської піхоти у 500 вояків.