Знайдено 4 точних результатів, 46 схожих збігів.
визи́скувач
- Той, хто визискує; експлуататор.
За класичною схемою він – визискувач, вони – визискувані, пролетарі.
Держава для тубільців - не інструмент колективної угоди, не успадкована єдність, а - гнобитель і визискувач.
Українська історія – це історія існування суспільства в іншій державі, де держава сприймається як ворожа сила, держава, як інший, держава, як визискувач, держава як те, що щось весь час накидає на особистість.
У нас наразі це більш-менш популярно лише на Рівненщині щодо роду Острозьких, в решті країни «за замовчанням» термін «шляхтич» сприймається як «колонізатор-визискувач», так, ніби православної шляхти не існувало взагалі.
Спершу один одного називали підступними, перевертнями, невдячними, самолюбивими, зрадливими, визискувачами...
Своєрідна історична помста панам-визискувачам від нащадків їхнього хлопства.
«Різні державні газові активи захопили визискувачі, які наживаються на них.
Однак заготівельник-монополіст цього продукту в особі заводу “Щедрий вечір” насправді став справжнім визискувачем для селян.
Колись визискувачі здавали землю в оренду селянам, аби ті на ній працювали.
Нині селяни дають свої паї в оренду визискувачам, аби ті її обробляли.
Це станеться завдяки надзусиллю синів і дочок України цілого світу, які скинуть з себе п'явок-визискувачів і експлуататорів.
До речі, як і саму ідею державності, яка повинна нести благо народові, а не купці визискувачів країни.
Історія переплавить і потуги деспотів тиранити цілі народи та окрему особу так само, як і героїчні намагання протистояти визискувачам.
Найголовніший емоційний висновок, котрий отримали громадяни – усвідомлення того, що твоя рідна держава є твоїм головним визискувачем, а не захисником.
До речі, її завдання чистити тіло і навіть рот найжахливішим кровожерам підводного світу, повсякчас залишаючись живим при навіть смертельно голодному визискувачі.
Оскільки багачі багаті, а їхні визискувачі переважно ні, — ніхто з багачів при цьому не називає себе жертвою.
Роман «Кровопивця» (1886) — про стихійний виступ бельгійських робітників-металургів проти визискувачів.
Сюди через погані дороги менш доглядали визискувачі.
Влада визискувачів, твердив він, – «це еманація народів польського і російського […].
Проте ніколи не пригасала ненависть селян до вікових визискувачів.
Посилення гніту штовхало селян Макарова на нові виступи проти визискувачів.
Під час визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького дійшло до стихіного винищення визискувачів.
Так – поляки в Україні не повинні бути ототожнювані лише з визискувачами.
Не дозволимо розсипатися синагогам, бо євреї «завжди» були разом з визискувачами українського трудового люду.
Аргументи були прості, але дієві: з одного боку, добрий православний монарх, з іншого – ляхи, католики, визискувачі.
На думку історика, не вистачає також роз'яснень щодо дій та мотивів представників інших етносів у випадках, коли їх представлено як агресорів, визискувачів, гнобителів.
Зрозуміло, що визискувачами трудового люду могли бути тільки зайди та ще й іншої крові.
Євреїв-«визискувачів» усунули, але пити ніхто менше не став, от тільки тепер вже без безкоштовної риби та солі.
Але свідомий народ не потерпить наруги над могилами своїх предків і не дозволить ніяким визискувачам сидіти на своїй шиї.
Ненависть спрямувалася проти безпосередніх визискувачів - англійських поселенців та урядовців, яких почали вбивати (пригадаймо погроми маєтків 1905 і 1917 років).
Це ж Правобережна Україна, визискувачі, скажімо так, полонізовані, польського роду, і тому він знав цю польську, очевидно, вона була прийнята.
Якщо до цього додати, що вивчення земельних відносин призвело Маркса до висновку, що далеко не вся додана вартість є наслідок експлуатації трудящих їхніми визискувачами, то картина буде більш-менш завершеною...
Це не зовсім точно: як в «остаточному розв'язанні єврейського питання» був наявний класовий момент (перечитайте «Майн Кампф»: скільки там полум'яних інвектив на адресу євреїв як визискувачів, як капіталістів), так і в розкуркулюванні – національний.
Підтримавши незалежність у 1991-му, на думку Куромії, більшість мешканців Донеччини та Луганщини швидко розчарувалися, оскільки цей вибір не приніс негайного матеріального поліпшення життя, а відтак переорієнтувалися та почали ставитися вже до української влади як до визискувача.
Але перш ніж таврувати “українофобів”, “грузинських реформаторів”, “харківську каманду” та інших визискувачів-експлуататорів поневоленого народу, давайте просто поглянемо правді й часові у вічі: а чому взагалі січневий ювілейний концерт імені 40-річчя початку творчої діяльності народної артистки Білозір має неодмінно транслюватися у великодньому праймі “суспільного телебачення?”
Селянство – стверджував він – дадалі гостріше відчуває в духовному стані елемент чужий і ворожий, одну з категорій визискувачів селянського поту.
Які ж ми «визискувачі і гнобителі трудящих», якщо наші мозолисті, звиклі до щоденної праці руки ніколи не вдавалося відмити дочиста?!
В образі Андибера втілено прагнення пригноблених мас до визволення від дуків-визискувачів.
Канівський староста й інші визискувачі збирали з населення податі та змушували відбувати повинності.
Боротьбі проти визискувачів присвячені оповідання «По Німану», «Світоч щастя», 1905; «Сумна повість», 1907, та інші.
Вочевидь вони й справді чекали на «народного володаря», який покарає усіх визискувачів і встановить справедливість.
Щоб захистити свої права, вони об'єднуються у ватаги і нападають на маєтності визискувачів.
У 1921 році за часів Чехословаччини в селі Арданово відбулося повстання селян проти визискувачів графа Шенборна.
Інакше стоїть справа боротьби за волю, міцно злютованої з соціальною помстою визискувачам, — у такій боротьбі гинуть і невинні.
Селяни, що стали об'єктом зловживань новітніх визискувачів, очевидно, не будуть стояти осторонь і візьмуть у руки більш надійний засіб захисту, ніж вила: знання законів і вміння ними скористатися.
Байки про «євреїв-визискувачів-кровопивців» належать більш пізньому періоду — кінцю XIX століття, коли під проводом російської держави творилася антисемітська політика.
Феодально-самодержавна Росія змальовується у творах Шевченка поділеною на два соціальні полюси: визискуване селянство й визискувачі-поміщики з імператорами на чолі.
Місцеві жителі не тільки приєднувалися до його загонів а й виступали на захист своїх прав від іноземних визискувачів, відстоювали свою віру і культуру.
А якби ще й вигадати якогось уявно-абстрактного "Вождя", котрий "боровся за щастя рідного народу, проти поневолювачів та визискувачів", то його пам'ятники однаково схвально сприйняли б і у Львові, і в Донецьку.
•«Живі» - сучасне поетові дворянство («діти юродиві») - тобто люди байдужі, пасивні, такі, що не усвідомлюють своєї місії; («недолюди») – пани-кріпосники, визискувачі власних співвітчизників.