Знайдено 4 точних результатів, 8 схожих збігів.
Бияк робився як цільнометалевим, так і дерев'яним, окутим залізом, іноді споряджався шипами, гострими ребрами та гранями.
Бойовий ціп традиційної форми являє собою держак до 2 м завдовжки, до якого за допомогою ланцюга прикріплявся бияк циліндричної, прямокутної, рідше кулястої або грушеподібної форми.
Дійсно, якщо скласти разом ціпилно та бияк, перевернути їх догори, капицею вниз, то в руках триматимеш дві палиці різної довжини, пригадав я дитинство, коли ще молотив у діда жито.
Ціп як правило, складається з таких деталей: ціпи́лно (заст. ціпильно, ціпильна, ціпило) — держак до 2 м завдовжки; бияк (бич) — коротша робоча частина; ка́пиця (у́в'язь, діал. свірка) — короткий ланцюжок або ремінь, що з'єднує ціпилно з бияком.
Найпростішим варіантом був звичайний сільськогосподарський ціп з бияком, оббитим цвяхами.
Потім стали використовувати бияки чи била — довгі палиці.
Пригодовують тих, хто у день виборів буде подавати автобуси під під'їзди будинків і на певні сільські вулиці, буквально з бияками зганятимуть усіх до салонів авто, вестимуть під виборчі дільниці.
Ударами бияка ціпа зерно вибивалося від жорстких лусок колоса.
Основні ручні знаряддя для подрібнення руд — залізні кувадла й бияки на довгих держаках.
Існували також варіанти ціпів з ціпилном і бияком однакової довжини (схожі на японські нунчаку), а також ціпи з кількох ланок.
У європейських молотарках вимолочування проводиться билами (бичами) — прикріпленими до барабана залізними смугами, що при його обертанні вибивають або витрушують зерно з колосків (аналогічно биякам ціпів).
Шкіряна капиця також називалася ву́голов (за аналогією з наголовачем-«вуголовом» вуздечки) і складалася з двох вилиць, що охоплювали кінці ціпилна й бияка, та ремінника́ у вигляді кільця, яке з'єднувало їх.