Found 35 exact results, 15 similar matches.
Збирали спочатку ланові – вони не приносять достатньо доходу, то давайте збирати подимне.
Селяни платили грошима подимне, рогівщину, різні контрибуції.
Подимне («дим») — податок з хати.
Платили подимне натурою та часткового грішми.
Тоді селяни сплачували подимне шляхтичу Богузвалому Олексичу (Тарифа).
Найдовше подимне збиралося на українських, білоруських та західноросійських землях.
За часів Київської Русі подимне сплачували феодалам селяни-общинники.
Жителі сплачували панам численні податки: чопове, подимне, шкіряне, що спричиняло заворушення пригноблених.
В такому разі подимне сплачувалося від кожного «диму».
Поселенці платили податки — від ріллі, будинків, городів, підводний, подимне, чохове та інші.
Його мешканці платили податок — подимне й млинове з 31 двору.
З 16 ст. подимне перетворилося на звичайний натуральний та грошовий чинш.
В 1775 р. налічувалось у Паволочі 396 будинків, які платили подимне.
Згідно з люстрацією 1620 р. в Паволочі платили подимне 754 двори.
Одним з найдавніших прямих податків Київської Русі, що проіснував на українських землях, було подимне.
1775 року, коли дідичем Високого був Ян Потоцький, місто мало 123 будинки, які сплачували подимне.
У 1628 році платив подимне з села, в кількости 4 димів, руський воєвода Станіслав Любомирський.
Згодом перейшла до Лемешів; у 1628 році подимне платили Якуб Леміш, Миколай Дахович та Вацлав Зяловський.
Під час нападу татар у 1629 році Лопатин був майже знищений, після цього лише 56 дворів могли сплатити подимне.
Крім того, селяни платили подимне, натуральний податок за користування мізерними наділами піщаного поля, за право збирати мед у лісах тощо.
На кінець XVI ст. селяни відробляли 3 дні панщини на тиждень, платили подимне і стадію — спеціальний податок на утримання війська.
У 1571 році п'ятеро путніх бояр внесли по 12 грошів податку, у 1579 році також 5 бояр сплатили подимне.
Так, із реєстру Сатанівського магістрату на подимне, складеного в лютому 1728 року, видно, що в Сатанові тоді було шість ремісничих цехів.
Він, будучи державцем містечка Чернявки, 1629 року сплачував з останнього подимне з 323 будинків в сумі 161 злотий та 15 грошів.
— також платили десятину від бджіл, двадцятину від свиней, десятину віл волів (щосьомого, а пізніше щоп'ятого року); від хати — подимне (2 гроші).
Крім цього, населення Черняхова терпіло величезні здирства від властей, жителі платили подимне, чопове, шкіряне, і в 1629 році тільки 90 димів не змогли сплатити подимного.
У 1628 році Кароль Корецький вніс подимне з 20 димів, ринку, 60 вулиць, 3 комор, 7 ремесел, у 1650 році Катерина Потоцька вносить з Білилівки від 76 димів.
Шляхтич Богошевський брав з Голобчан подимне і подушне, грішми і натурою, крім того, примушував їх відробляти панщину, яка доходила вже до 4-5 днів на тиждень з господарства.
Микола Лесевич з ґрунту свого Кощиця і Колобуща платив податок «подимне» у 1631 р.. 12 червня 1661 р. Микола Лесевич отримав підтвердження на селище Таращу з усіма околицями (з селом Лесевичі включно).
В 1577 році у містечку Свинюхи було 3 крамниці та 10 дворів у передмісті з яких сплачувалось подимне, два вільних найманих робітники, три ремісники з 6-ма учнями, три перекупники та троє малозаможних бояр.
Село Мнишин згадується 25 травня 1569 року в універсалі короля Сігізмунда про приєднання Волинської землі до Корони Польської як власність Івана Кирдея Мнишинського при якому було 22 господарства з яких сплачувалось подимне.
У 15–17 ст. в Україні та в Білорусі подимне сплачували на користь литовського великого князя і польського короля державні селяни-данники й частково панські селяни зі своїх земельних ділянок натурою і частково грошима.
В 1452 році селом володів князь Юрій Семенович Гольшанський а з 1511 року князь Костянтин Іванович Острозький, зять Семена Юрійовича Гольшанського при якому в Горбакові було чотири господарства а в Горбакові Другому три господарства та одне монастирське з яких сплачувалось подимне.
Жителі цих сіл і хуторів, а також Івонченців, Івашок, Грабинівки і частини села Осмачок, де наприкінці XVIII століття було понад 300 селянських господарств з 1147 ревізькими душами, платили з кожного господарства місту по 1 крб. податку та ще за кожну хату по 50 коп. (т. зв. «подимне»).
Приписне село під назвою Ловкова згадується в інвентарі міста Житомира під час люстрації Київської землі близько 1471 року (після перетворення Київського князівства на Київське воєводство ВКЛ), що був складений за великого князя литовського Олександра і підтверджений Станіславом Августом 22 квітня 1788 р. За цим документом в Ловкові жило 10 данників, що не виконували робіт для замку, а платили данину місту Житомиру медом, 18 селян-пахарів, що поселились не давно та платили «подимне», 2 двори не платили, 5 ловчих, що ходили на полювання для міста.
Невдовзі дійдемо, певно, до перевірених часом «подушних», «подимних» etc податків.
Так званий “подимний тариф” застосовувався в Україні ще у ХVI столітті, згодом одиницею обліку стали “дворище” або “служба”, тобто хутор.
Подимний збір – одна з форм феодального оподаткування;
А крім того, ще й утримання царських "осадних ратних людей" за рахунок збору подимного податку та податку з оренди з місцевого населення.
Ситуація своєрідно нагадувала феодальний "подимний" податок, згідно з яким за комини необхідно було сплачувати гроші; якщо ж грошей не було – димар виводився в хату, всередину, і пана від холопа можна було відрізнити дуже просто – за рівнем закопченості...
Нехай наше воєводство має зібрати 20 000 злотих, ми не будемо збирати подимного податку, бо це з наших підданих, хай здамо в оренду шинкування алкогольних напоїв, ще дадуть купці з мита, ще дадуть євреї поголовного – і ми зберемо 20 000.
Подимний реєстр — 1629;
Подимний податок сплачували за кн.Вітовта.
Був введений також і подимний податок.
Згідно подимного 1638 року Вересоч — село Чернігівського воєводства у власності Солтиків.
Село згадується у подимному переписі Брацлавського воєводства у 1629 р..
У 1629 році Тиврів згадується в списках подимного податку Брацлавського воєводства.
В подимному реєстрі 1638 р. серед володінь Калиновського названо «Раіща» (Raiszcza).
Назву Мошна зустрічаємо в книзі тарифів подимного податку Київського воєводства 1754 року.
У подимному реєстрі 1629 року Довжок згадується як власність Єжи Збаражського.