Found 12 exact results, 20 similar matches.
Як пояснював Святослав Караванський, «ярижка» – це український текст, надрукований російськими літерами.
Українці втратили цікавість до власної мови, вважає автор праці, саме через те, що її замінила «сталінська ярижка».
Назва ярижка походить від назви літери російської кириличної абетки ы — «єри».
Цю зміну в назві пояснював Кримський: «…слово „ярижка“ мало б визначати щось чиновницьке, казенне, силоміццю накинене».
Агатангел Кримський пояснює зближення цих слів тим, що слово ярижка мало б у цьому разі визначати щось чиновницьке, казенне силоміццю накинене.
І, можливо, це була перша спроба ввести в Україні (тоді не було української абетки, ще її просто не було, писали російською транскрипцією, це називалося «ярижка») латинську абетку української мови.
Спочатку цей термін вимовляли як єрижка, а згодом стали вимовляти як ярижка: під впливом слова «ярига» («людина низького соціального статусу, на побігеньках», «чорнороб»).
Зрештою, у віддаленій перспективі, за гіпотетичного успіху прихильників реформи, норма вирівняється, проте всі тексти, надруковані до остаточного притирання, будуть відділені печаткою архаїчності, як сьогодні сприймається желехівка чи ярижка.
Символ ѣ використовували не тільки ярижка (у ранній ярижці — етимологічно, у пізніх її варіантах — для позначення звука ['e], [je], який зараз позначають літерою є), але й правопис Русалки Дністрової, максимовичівка.
Порівняно з фонетичними правописами, перевагою максимовичівки була можливість розрізняти на письмі слова з близьким звучанням, але різним значенням, що можна побачити на прикладі (ліворуч — фонетичний запис (ярижка), праворуч — за системою Максимовича):
Найбільшими озерами даної групи є: Вошівка, Сухе, Капустине, Куплевате, Чередницьке, з якого витікає річка Шпакова, Шпакове розташоване в руслі річки Шпакової, Карпенкове, Касьянка, Куряче, Одинківка, з якого витікає річка Гнилокіш, Озерище, Куряче, Сага, Ярижка та Московське, з'єднане з річкою Дніпро штучним каналом.
Емський указ був чинний до 1905 року, після його скасування ярижка вийшла з ужитку, однак у 1915 році на початку I Світової війни Військова російська влада відновила Емський указ 1876 року, закривши всі українські видавництва в межах Київської військового округу, окрім журналу Рідний Край, який мусив перейти на ярижку, аби не закритися.
Його остання книга – «Ідіотизми сталінської ярижки у державній мові України».
У Києві презентували останню працю мовознавця і дисидента Святослава Караванського – «Ідіотизми сталінської ярижки у державній мові України».
До того в колоніальних умовах Росії та Австрії діяли різні правописні системи, аж до закріпленої Емським указом сумнозвісної "ярижки" (українські слова просто транслітерувалися російськими літерами).
Електронний текст, котрий може бути як завгодно оброблений, поданий у будь-якому правописі, чи латинкою, чи ярижкою, чи-то в китайській графіці, змінює мовні дискусії.
Ярижки (рос. Ярыжки) — присілок Гагарінського району Смоленської області Росії.
«Рідний край» друкувався фонетичним правописом, 1915—1916 р.р. — ярижкою.
Михайло Коцюбинський ярижку іронічно називав романівкою, маючи на увазі династію Романових.
«Світова зірниця» багато уваги приділяла сільсько-господарським і кооперативним справам. 1906 року виходила ярижкою.
За допомогою шулера і шантажиста Ярижки він знаходить готового взяти гроші чиновника.
Друкувалася спочатку «ярижкою» з великими, як в абетці, буквами, Борис Грінченко переконав його перейти на український правопис.
У правописі Павловського (1818) літера вживалася як у пізній ярижці (для позначення звука [е] після м'яких приголосних).
Цей правопис дістав назву «єрижка» (від запровадженої в ньому букви ы — єри), згодом його назвали «ярижкою».
На сороковини з дня смерті мовознавця, колишнього дисидента і автора багатьох словників Святослава Караванського, світ побачила остання його книга – «Ідіотизми сталінської ярижки у державній мові України».
У «ярижці» вживання цієї літери було аналогічне використовуванню її у російському письмі — перед літерами, що позначали голосні звуки: «а», «е», «ю», «я».
Хоча ярижку й використовували у своїх творів українські письменники, що друкувалися у Російській Імперії, однак у своєму приватному листуванні та для друку своїх творів в Австро-Угорщині вони користувалися вже не ярижкою, а кулішівкою.
У XVII столітті вороги Наришкіних, які були підтримані пізніше П. В. Долгоруковим, вважали їх прізвище похідним від слова «Ярижко», тобто невеликий служитель в поліції того часу або домашній прислужник.
З 1798 по 1876 рік використання ярижки було необов'язковим на території Російської імперії, однак все ж доволі поширеним через відсутність окремого стандартизованого правопису для української мови (альтернативою ярижці були латинські абетки, та новостворені українські абетки-правописи — Правопис Каменецького (1798), Правопис Павловського (1818), Правопис Максимовича (1827), Правопис Шашкевича (1837), Правопис Куліша (1856) та Правопис Гатцука (1857) тощо).
Як зазначає український науковець Агатангел Кримський, ще до 1876, зокрема у першій половині XIX ст. такі українські письменники, як Григір Квітка-Основ'яненко, Євген Гребінка, Тарас Шевченко тощо користувалися ярижкою.
До письменницько-перекладацького й наукового доробку М. Косача належить ще й етнографічна робота, посмертно видана анонімно 1905 року ярижкою «Кобзарські Думи», яку Михайло Косач впорядкував і доповнив коментарями в примітках.
Після 1876 року використання ярижки стало обов'язковим через заборону вживання української мови в Російській імперії відповідно до Емського указу 1876 року, який забороняв вживання української мови в усіх сферах, включно з використанням окремого українського правопису, й відповідно окремої української абетки, на письмі і друці.