Found 0 exact results, 14 similar matches.
Період сталінських репресій біллю стугонить у серці української історії.
Може, виведуть знов із багнюки хохлацтва Ти, надщерблений дзвоне, гучи-стугони, Хай злітаються душі козацтва...
На дисплеї, за плетивом оголених ребер і тонких темно-червоних м'язів, стугоніло збуджене дівоче серце.
Всім тілом стугоніла Німота, Мов та Провісниця в пропасниці кохання: Мить прощання Ще в Цілому – і вже Антисвіти….
Грудомаха незгоди уже стугонить,
Се мрець воскрес і бенкетує, Наллявся кров'ю і гуля, Копитом топче і катує І стугонить моя земля.
Блимають лампочки, індикатори та монітори, стугонять труби та коліщата, - все це візуальне багатство супроводжується доволі прісними коментарями.
(Старокостянтинів, 1919), «Дефіляда» (Проскурів, 28 липня 1921), оповідання «І стугоніла земля» (Кам'янець-Подільський, 1919).
Автор книги «Машиніст Петрик» (1930), поеми «Китайчатко Тао» (1931), книги поезії «Стугонить країна» (1931), «Ракета» (1933).
І тут весь зал стугонить від оплесків.
Наприклад, "Я скіфський цар, лежу в дніпровських Геррах, і стугонять століття по мені".
Але коли надійшов гуцульський курінь січових стрільців у зелізних шеломах, хлоп в хлопа як смерека, всі як ялиці в Чорногорі, що під їх маршом аж земля стугоніла – товпа не видержала: "Слава!
Поміж нами є всі: і свої, і чужі,І рідня, і «братва», і голота, і панство.На козацькім редуті, на вічній межіНас не раз полишало гетьманство.Дяка Богу, ще є поміж нас Богуни!Може, виведуть знов із багнюки хохлацтваТи, надщерблений дзвоне, гучи-стугони,Хай злітаються душі козацтва...
; «— В Семигорах нема де і втопиться, бо в ставках старій жабі по коліна, — сказав Карпо» ; «— Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса, як праник, сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить» ; «Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а на виду в неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив»; «— Гарна… мордою хоч пацюки бий; сама товста, як бодня, а шия, хоч обіддя гни» ; «Але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска, і вона лаялась і кричала на ввесь рот» ; « — Будеш ти в мене циганської халяндри скакати, а не я в тебе» («Кайдашева сім'я» Іван Нечуй-Левицький).