Found 18 exact results, 17 similar matches.
Щоб, як постійний страхопуд, завжди були під рукою.
Певні кроки, здійснювані в подібному стилі, а також успішна контрпропаганда встановили цей страхопуд в головах людей.
Той місцями римований пасквіль надрукував галицький часопис “Страхопуд” (1887, №4), явно фінансований у Відні москвофілами:
У сатиричному віденському часописі «Страхопуд» (1887, № 4) надрукований його твір без підпису «Не Овидови Heroides.
Зраду Микити Хруня розголошував і висміював тогочасний сатиричний журнал «Страхопуд».
Страхопуд у Волкова, на відміну від Баума, легко «втрачає обличчя» — намальовані очі і рот змиваються водою.
[13] Номери москвофільського сатиричного часопису «Страхопуд» 22 і спарений 23-24 за 1890р. повністю заповнені жартами на тему «нової ери».
Насправді Страхопуд, Дроворуб і Лев давно володіли омріяними якостями, але їм просто не вистачало віри в себе.
Друкувався у виданнях «Діло», «Свобода», «Батьківщина», «Рускій амвон», «Душпастир», «Червоная Русь», «Страхопуд», «Посланник», «Зеркало», «Зоря», «Нове Зеркало».
Редагував часопис «Золота грамота», співпрацював із часописами «Dziennik polski», «Страхопуд» (Відень, помічник редактора від 1867 року), «Русь» (Львів).
Натомість карикатурний образ єзуїта, мальований у сатиричних часописах «Зеркало» і «Страхопуд» – довготелесого чахлика в окулярах – ймовірно, копіювався з високої й худої постаті С.Сембратовича.
У Баума наступник Чарівника залишається «опудалом на троні» в потертому блакитному жупані та стоптаних чоботях, у Волкова Страхопуд — естет і чепурун, починає правління з оновлення власного костюма.
Сучасні дослідники пов'язують перший елемент слова з прасл. *čuga («засада, сторожа»), чуги («сторожові козацькі вежі»), чуга (карпатський національний верхній одяг), чугило («проточина в камені»), чу́га («опудало», «страхопуд» у говірці села Негостина).
Друзі прощаються, Страхопуд, Дроворуб і Лев відправляються до народів, правителями яких вони стали (туди їх відносять Летючі Мавпи за наказом чарівниці Стели, якій Еллі віддає Золоту Шапку), а Еллі повертається додому, до батьків.
У Відні видавав і редагував сатиричний журнал «Страхопуд» (1863–1868), журнали «Золотая грамота» (1864–1866) та «Славянская заря» (1867–1868), в яких обстоював ідеї панславізму, закликав до відторгнення слов'янських земель від Австро-Угорщини й об'єднання їх навколо Росії.
Періодичними виданнями москвофілів були: Слово (1861—1887), Страхопуд (1863—1865), Золотая грамота (1865—1866), Боян (1867) і Славянская 3оря (1868), Русская Рада (1871—1912), Наука (з 1871), Пролом (з 1880), Галичанин (1893—1913), Русское Слово (1890—1914), Прикарпатская Русь (1909—1915), Голос Народа (1909—1914), Русскій Голосъ (1922—1939), Русская земля (1919—1938).
Автор виданих у Львові книг «Князь Марципан» (друге видання — Регенсбург-оселя, 1948), «Рицар Лесь», «Серед ангелів» (усі — 1924), «Казка про царевича Івана», (1925), «Через файку» (1927), «На дворі царя Гороха» (1935), «Живий страхопуд», «Покарані калатьки» (обидві — 1936), «Пісня про княжу Україну» (1938, друге видання — Краків, 1941), а також «Пригоди гномика Ромтомтомика» (Краків, 1940; Сідней, 1955; США, 1957; Торонто — Нью — Йорк, 1964; Чикаго, 1979), «Геть із чортиком», «Діва Марія допомогла» (обидві — Вінніпег, 1951), «Карпатський чарівник» (Чикаго, 1980) та інші.
Безпосередньо у Відні видавалися українські газети й журнали різного спрямування — москвофільські церковні і партійно-політичні періодичні органи, а саме: «Обший законон державних і правительства вісник для цісарства Австрії» (Відень, 1849–1853); «Вісник… посвященное Русинон Австрійської держави» (1853–1866); «Отечественний сборник» (1853, 1857–1862); «Сіон, церковь, школа» (1858–1899); «Страхопуд» (1863–1867); «Золотая грамота» (1865–1867); «Православная Буковина» (1899–1905); «Просвещение» (1893–1902); «Чорна рада» (1908–1910); «Вісник Союзу Визволення України» (1914–1918); «Праця» (Львів-Відень, 1914,1918); «Соборна Україна» (1921–1922).
Влада змінюється, а вони, страхопуди, підлаштовуються знову і знову.
Напевне, ця книжка “Хто сміявся з страхопуда?” вийшла в видавництві “Каменяр”, вийшла за державною підтримкою.
Ось у мене у тепер руках нова твоя книжка “Хто сміявся з страхопуда?”
Щоб приклад українського Майдану слугував страхопудом для сусідів...
Іракські засоби інформації, які є нині під контролем представника Пентагону, газета називає страхопудом, який коштує п'ять мільйонів доларів на місяць.
Роль традиційного страхопуда для виборців сходу та півдня України з перших днів незалежності по праву належить колишньому лідерові УНА-УНСО Дмитрові Корчинському.
"Нині та панщина зробилася страхопудом, — писав він, — яким полохають селян від часу до часу, щоб не спали, щоб боролися за свої права, аби тота пора знов не вернула.
Після загибелі Гії Гонгадзе, придушення вільної преси в Україні, скандалу із нібито продажем українського зенітного комплексу «Кольчуга» Іраку, Кучма перетворився на такого собі міжнародного страхопуда.
Знаю, що галичани вміють махати кулаками і лаяти усе, що діється довкола них, у кухні перед рідними, а ось перед своїми начальниками нагадують кроликів перед удавом.Влада змінюється, а вони, страхопуди, підлаштовуються знову і знову.
Своїм наступником він призначає Страхопуда Мудрого.
Страхопуду та Дроворубу вдається звільнити дівчинку і вбити Людожера.
Еллі з допомогою звільнених Мигунів повертає до життя Страхопуда і Залізного Дроворуба.
Настає Геловін, а на це свято, як відомо, скрізь тиняються жахливі Страхопуди.
За Баумом, ворона, яка порадила Страхопуду отримати мізки, навчила інших птахів його не боятися.
За порадою Довгобородого Солдата Діна Гіора друзі, включаючи Страхопуда, який тимчасово залишив трон, відправляються в нову подорож — у далеку Рожеву країну, до доброї чарівниці Стеллі.
Спочатку їм щастить: вони відбивають атаку посланих Бастиндою вовків, зграї хижого вороння з залізними дзьобами, бджіл, — однак Летючі Мавпи, викликані Бастиндою за допомогою чарівної Золотої Шапки, знищують Страхопуда і Дроворуба, беруть у полон Лева.
Мандруючи разом з Тотошком, що раптом заговорив, шляхом, вибрукуваним жовтою цеглою, у Смарагдове місто, Еллі зустрічає ожиле опудало Страхопуда, чиє заповітне бажання — отримати мізки, Залізного Дроворуба, що мріє повернути втрачене серце, та Полохливого Лева, якому бракує сміливості, щоб стати справжнім царем звірів.