Found 10 exact results, 22 similar matches.
рекру́тчина
- Рекрутський набір.
(«Якимова рекрутчина», «Кінець отамана Козиря», «Пуща в заграві»).
Панщина, конфедерати, рекрутчина, «тісні роки», парцеляція — перо отця Зубрицького охопило широке коло питань історичної тематики.
Це насамперед кріпосництво (образ українського села), рекрутчина й солдатчина, політичний терор (образ сибірської каторги).
Мартович показує способи, за допомогою яких провадяться визиск і експлуатація трудового люду: податки, горілка, релігія, культура, рекрутчина.
А вірш «Розповідь селянина» створено на підставі справжньої розповіді сільського жителя щодо сільських справ — побори і податки, голод і рекрутчина згідно з новим імператорським указом.
Так, з одного боку автори пропонують писати козаччина, Туреччина, вояччина, а з другого робити винятки для рекрутчина (а не фонетично належне рекруччина), солдатчина (а не солдаччина), незважаючи на те, що в обох останніх випадках внаслідок реґресивної асиміляції у вимові цих слів має місце подвоєння приголосних.
У творах цього періоду можна виділити такі основні теми: австроцісарська рекрутчина і її трагічні наслідки, еміграція трударів за океан, породжувані крайнім зубожінням сімейні драми у селянських родинах на межі двох століть.
Рекрутчина й мотиви рекрутських пісень відбилися в творчості багатьох українських письменників: Марка Вовчка («Два сини»), Нечуя-Левицького («Дві московки»), Панаса Мирного («Пропаща сила»), М. Коцюбинського («Дорогою ціною»), О. Кобилянської («Земля»), В. Стефаника («Виводили з села»), Я. Щоголева («Новобранець») та ін.
Йому належать розвідки «Дві цукрозаводські пісні» (1886), «До питання про нові мотиви в малоруській народній поезії» (1897), а також дослідження про український народний театр, народні обряди, звичаї, вірування, фольклорно-літературні зв'язки («Рекрутчина в малоруській пісні» (1889), «Малоруські похоронні обряди та повір'я» (1890), «Народна пісня про Шевченка» (1885), «Т.
Його обурювала практика упривілейованого ставлення до окремих народів в імперії Габсбургів, визиск промислово розвиненими частинами Австрії галицького селянства, обмеження національно-освідомлюючої праці українців, дискримінація вчителів-автохтонів, хижацьке вирубування лісів, вседозволеність землевласників і чиновників, податкові махінації, невідповідність національного складу населення і його представництва в повітових радах, поліційне стеження за інтелігенцією, незаконні здирства, важка рекрутчина, наявність вимушеного жебрацтва тощо.
Здійснив військову реформу: поклав край рекрутчині, яку замінив загальною військовою повинністю.
Від держави лоцмани отримали привілеї – звільнення від повинностей і рекрутчини.
І якщо щодо "ухилянтів" порушено вже сотні кримінальних проваджень, то серед комісарів за поголовну "рекрутчину" жодного не притягнуто, навіть, до показової, відповідальності.
Так само і студенти, вступивши до куреня, зробили свій свідомий вибір, а не відбували там обов'язкову рекрутчину.
Через два дні перед строєм повсталих була зачитана революційна прокламація "Православний катехізис", що закликала до збройного виступу проти самодержавства, кріпацтва і рекрутчини.
У другій половині ХІХ століття визначний російський мислитель Олександр Герцен – той самий, котрий вважав, що «історію Катерини ІІ при дамах читати вголос не можна», стільки в ній бруду та розпусти, - так от, Герцен вважав, що саме у ту добу, які інші звуть «золотою», була унеможливлена перспектива співжиття України та Росії в одній державі, навіть якщо ця держава і буде демократичною: «Що буде, коли Україна, яка пам'ятає всі утиски з боку москалів: і кріпацтво, і рекрутчину, і безправ'я, і грабунки, і батіг, не захоче бути з Московією?
До свавілля поміщиків додалося свавілля чиновництва і тягар рекрутчини.
Приміщення гімназії, у якому близько 500 депутатів обговорювали питання про рекрутчину, оточили війська.
Він досліджував у мордовських землях виконання юридичних актів та норм про рекрутчину.
Постійно захищав права та інтереси козаків, рятував новоприбулих від повернення до кріпаччини чи рекрутчини.
Радлівчани відмовлялися іти до пана на толоку під час жнив, купувати горілку із панської ґуральні, ухилялися від рекрутчини.
Подальший процес розвитку феодальних відносин, тяжкість рекрутчини, посилення гніту з боку адміністрації викликали невдоволення серед широких мас населення.
Десятки тисяч людей в 1830–40-х роках з Бессарабії і Новоросії тікали від кріпосного права і рекрутчини, прагнули за Дунай.
Крім того, вони на 30 років звільнялися від натуральних та грошових повинностей, від служби в царській армії (рекрутчини) та військових постоїв.
Найповніше про це написав о. Михайло Зубрицький у статті "Причинки до історії рекрутчини в Галичині при кінці XVIII і до половини XIX ст".
У 1836 проти кагалу Вінківців було збуджено справу по звинуваченню у вбивстві донощиків,які повідомляли владі про євреїв, що ховалися від рекрутчини.
Другою великою зміною в перші роки австрійської влади було введення військової повинности (рекрутчини), що згодом відіграло важливу роль (далеко не позитивну) у розвитку сільських громад.
Качур також з'являвся у фільмах на тематику Другої світової війни, але і там залишався вірним своєму нерозумному характеру: ухилявся від рекрутчини, бився з нацистським цапом, що намагався з'їсти запаси металу.
Згідно з документом «План о заселении Новороссии…»: колоністи звільнялися від рекрутчини, їм було дозволено продавати сіль і горілку, провадити внутрішню й зовнішню (з Росією, Кримом, Волощиною, Молдовою) торгівлю без сплати мита.
Патентом про переселення були визначені немалі пільги для переселенців: звільнення на 50 років від рекрутчини, на 19 років від податків, заміна панщини угодами із землевласниками, чия земля надавалася у користування, деяка фінансова та матеріальна допомога з боку держави.
Після невдалої спроби покладення відповідальності за комплектацію армії на командирів частин та усунення цивільної влади, що призвело до насильницької рекрутчини та масової втечі юнаків, здебільше ремісничих професій, за кордон, і, як наслідок, до розладу ремісничого та мануфактурного виробництва, Фрідріх-Вільгельм I заборонив примусове рекрутування.
Крім того, кримські християни вимагали гарантувати їм окремою монаршою грамотою вільний екон., госп., культур. і нац. розвиток в умовах адмін., судової та конфесійної автономії (серед найголов. вимог – здійснення переселення за рахунок рос. держ. скарбниці; можливість заснування поселення на засадах адмін.-тер. автономії, керованого власним виборним органом самоврядування; звільнення назавжди від рекрутчини та на 10 років від усіх податків тощо).