Found 51 exact results.
Найважче - це півтон зробити".
Гармонічний мажорний лад будується таким чином: тон-тон-півтон-тон-півтон-півтора тону-півтон.
Кожна нота, кожен тон, півтон, ритм і темп позначається своїм забарвленням.
Також в тренді Дуотон – півтонове відтворення зображення з використанням накладення одного контрастного колірного півтони на іншій кольоровій півтон.
Сам термін походить від французького слова й перекладається як пом'якшення тону, півтон або відтінення.
Перші виходять блакитними, а другі — синьо-сірими (навіть смарагдовий півтон є з певним освітленням).
Хроматизм в музиці — інтервальна система, в основі якої лежить півтон.
Півтон (також мала секунда) найменший музичний інтервал, який використовується в традиційній теорії музики.
«Півтон», також використовується для конкретного посилання до зображення, яке проводиться за допомогою цього процесу.
Рівномірно-темперований півтон (інтервал між двома сусідніми клавішами піаніно) охоплює за визначенням 100 центів.
Вчені виявили, що відразу після народження первістка тон голосу знижується на 1 півтон і тільки через рік повертається в норму.
У деяких рукописах X—XI століть зафіксовані інтервали менші за півтон.
Все частіше в музиці з'являються хроматично змінені ступені (підвищені та понижені на хроматичний півтон).
Діє́з, або діе́з (фр. dièse від дав.-гр. δίεσις — «дієса», «півтон») — у музичній нотації це знак альтерації, який позначає підвищення ноти, що стоїть справа від нього, на один півтон.
Позицією називається аплікатура чотирьох сусідніх пальців, що відстоять один від одного на тон або півтон.
Корган спочатку хотів грати пісню на гітарі налаштовану на півтон нижче, але в підсумку передумав.
На трубі застосовується три вентилі, що знижують звук на тон, півтон і півтора тони.
Пісня була написана в тональності сі мінор, але запис звучить на один півтон нижче.
При цьому в індійській музиці існують лади, що поділяють октаву на інтервали менше за півтон (до 25 ступенів).
Таким чином крок системи темперації, яку Штокгаузен обрав для Studie II, є на 11.452628 центів ширшим за традиційний півтон.
Розглядаючи проблему поділу тону на півтонни, Боецій називає менший півтон лімою, а більший (залишок, яким заповнюється цілий тон) апотомою.
Така знахідка доказує, що вже 2 тисячі років тому китайці знали та використовували 12-тонову октаву, що містить півтон.
Мікротони - це інтервали, які менші за півтон; людські голоси та нероздувні струни можуть легко їх створити, переходячи між "звичайними" нотами.
Похідні терміни — півтон (1/2 тону, напр. сі-до), тритон (3 тони, напр. сі—фа), чвертьтон (застосовується в мікрохроматиці) і т. д.
Похідні ступені позначаються за допомогою додавання до позначення основний щаблі одного з закінчень: is для підвищення на півтон, isis для підвищення на цілий тон, es для пониження на півтон і eses для пониження на тон.
Для позначення цих звуків прийнято використовувати знаки альтерації — дієз та бемоль, що змінюють висоту ноти на найменший музичний інтервал — один півтон.
мікрохроматичні, де застосовуються інтервали, менші, ніж півтон, нерідко використовуються як компонент перших трьох ладів (напр. в композиціях В.Лютославського, Л.Грабовського).
Цифровий півтон використовує растрове зображення або бітовий масив, протягом якого кожен елемент зображення монохромний або піксель може бути включений або вимкнений.
Цент — в музиці, одиниця логарифмічної шкали відносної висоти звуку або інтервалів. 1200 центів становлять октаву, рівномірно темперований півтон складається із 100 центів.
В музичній нотації бемо́ль (фр. bemol, дослівно - «бе» м'яке) — це знак альтерації, який позначає пониження ноти, що стоїть справа від нього на один півтон.
Термін запровадив Гвідо Аретинський у трактаті «Послання про незнайомий розпів» маючи на увазі послідовність звуків тон-тон-півтон-тон-тон (до-ре-мі-фа-соль-ля).
Показав, що при темперації відношення між довжинами сусідніх флейт, що розрізняються в звучанні на півтон, дорівнює, як і у струн, 12 √2, а відношення їх діаметрів — 24 √2.
Підвищення ступеня на півтон позначається додаванням до буквеного позначення знаку # (дієз), напр. Фа-дієз — F#, а пониження — додаванням знаку [формула] (бемоль), напр. Ре-бемоль — D[формула].
Для вивчення та порівняння різних звукорядів в теорії використовують особливу одиницю - цент, що поділяє півтон на 100 рівних інтервалів (звідки й назва), а октаву — відповідно — на 1200.
Засновуючись на вченні Піфагора, його послідовник Філолай розділив октаву на 7 ступенів з наступним інтервальним співвідношенням: 9:8, 9:8, 256:243 [нижній тетрахорд], 9:8, 9:8, 9:8, 256:243 [верхній тетрахорд], тобто тон—тон—півтон—тон—тон—тон—півтон (згідно з сучасною термінологією такий поділ відповідає натуральному мажору).
Октава (1:2), квінта (2:3), кварта (3:4), велика терція (4:5), мала терція (5:6), великий повний тон (8:9), малий повний тон (9:10), і діатонічний півтон (15:16).
На основі космологічних уявлень в музиці виникають аналогії 7 основних звуків індійського ладу з 7 планетами Сонячної системи, а також звукова градація октави на 22 інтервали менших за півтон — шруті.
Визначення «симетричний» означає (тільки в даному контексті) специфічну властивість симетричних ладів — відновлюваність комірок у структурі, наприклад, блок трипівтон+півтон «симетрично» заповнює октаву: 3+1 | 3+1 | 3+1.
Для прикрашення консонансу («заради краси» [Causa pulchritudinis]) і тіснішого споріднення сполучуваних інтервалів («задля необхідності» [Causa necessitatis]), на його думку, цілий тон зобов'язаний ділитися не на традиційні піфагорійські великий і малий півтони (апотому і ліму), а на «хроматичний» півтон і мікроінтервал «Дієсу».
Найдавніше із збережених історичних свідчень про дієсу належить Філолаю, який визначає її як залишок від віднімання трьох тонів від квінти або двох тонів з кварти; таким чином, у трактуванні Філолая дієса — малий піфагорійський півтон діатонічного тетрахорду, або ліма.
Нота сі-бемоль позначається буквою B. Підвищення ступеня на півтон позначається додаванням до буквеного позначення складу is (напр. fis — фа-дієз), а пониження — додаванням складу es (des —ре-бемоль), крім B (сі-бемоль), as (ля-бемоль), es (мі-бемоль).
Під цим мається на увазі цілком конкретна сутність, а саме хроматичний півтон, що виникає в результаті дезальтераціі (зниження ступеня відразу після того, як вона з'явилася у вигляді підвищеної, або, навпаки, підвищення після того, як вона тільки що пройшла у вигляді зниженої).
Мікроінтерва́ліка (від грец. μιχρος — маленький і лат. intervallum), також мікрохрома́тика, мікрото́новість, мікрото́ніка (від грец. μικροτονική, що не має прямого стосунку до тоніки та означає лише вживання мікротонів, як діатоніка означає лише вживання тонів) і т.і. — звуковисотна система де є інтервали менші за півтон — мікротони.
У музичній акустиці інтервал розглядається як фізичне явище і описується у вигляді певного числового відношення (наприклад, ліма = 256/243), у вченні про роди інтервал — «метафізична» категорія; наприклад, музикознавці кажуть про «тон» і «півтон» незалежно від того, якими числовими відношеннями ці інтервали виражено в конкретному ладі.
Характерна риса цих аплікатур — використання обмеженої кількості пальців: при грі на смичкових інструментах в основному комбінувалися тільки перші два пальці й відкрита струна, застосовувалося також ковзання тим самим пальцем на хроматичний півтон; на клавішних застосовувалася аплікатура, заснована на перекладанні лише середніх пальців, тоді як крайні пальці, за рідкісним винятком, не діяли.
Макробій розповідає історію про числові закони музики Піфагора, викладає піфагорійське вчення про 5 консонансів (кварта, квінта, октава, октава з квінтою, подвійна октава) , про неподільність цілого тону на 2 рівні частини (малий півтон він називає Лімою, приписуючи її відкриття Платонові), порівнює будову Світовий душі з музичними інтервалами, асимілює інші тривіальні для античної науки відомості.
Під час гри на інструментах з нефіксованим ладом (наприклад, скрипці) і в співі, виконавці часто розширюють хроматичний півтон в порівнянні з діатонічним (зазвичай при виконанні ходів хроматизмами, наприклад, C-Cis-D вгору або D-Des-C вниз півтони- збільшені прими C-Cis і D-Des розширюються порівняно з півтонами-малими секундами Cis-D і Des-C), що зближує їх з півтонами Піфагорейського строю (тобто апотомою і лімою).
Якщо була потрібна модуляція на довгий час з дієзної тональності у бемольну або навпаки, пропонувалося поміняти інструмент на відповідний за строєм, для чого призначалася пауза (Й. Брамс — Симфонія № 3, перша частина; Ф. Ліст — симфонічні поеми «Тассо», «Прелюди» та ін.) Іншим можливим рішенням було введення в оркестр інструментів в обох строях (так вчинив М. Римський-Корсаков у вступі до опери «Золотий півник», де один з пасажів виконує спочатку кларнет in A, а в наступному такті той же пасаж, транспонований на півтон нижче, грається на другому кларнеті in B. Виконання обох пасажів на одному інструменті виглядало б утрудненим).
Тут не було півтонів.
Півтони зникли.