Found 14 exact results, 13 similar matches.
паніма́тка
- Мати стосовно до своїх дітей.
За прикладом свого чоловіка паніматка опікувалася дівчатами: «Люди полюбили свого панотця як рідного батька, а паніматка була справдішною опікункою цілого села.
Паніматка ледве зводила кінці з кінцями.
Основну турботу щодо заснування монастиря взяла на себе паніматка Параскева.
Господиня цього дому — жінка (бабуся, вдова), яку всі прибулі величали «вечернична», «досвітчана мати», «паніматка».
Одруживши Орисю з попом Тимохою, паніматка думала зажити щасливо, при внуках.
У народних піснях маємо безліч прикладів того, що «де хата, там і паніматка».
Коли київських євреїв змушували йти до Бабиного Яру, паніматка Тетяна віддала їй свій паспорт і власне свідоцтво про хрещення.
То, солому закрутивши, Попід стріхою шумить, То в вікно, мов припізнившись Подорожній, торготить.Вся примолкла наша хатка, Тихо в хаті і темно; Що ж на лавці паніматка Зажурилась під вікном?
Навіть паніматка, так прихильна до всякої згоди, потягала за патріотичною рухливостю і вбралась на руський баль в жовто-синій цвіт.
Основну турботу по заснуванню монастиря після дозволу єпископа взяла на себе паніматка Параскева, яка за твердий захист православної віри ще до прийняття чернецтва не раз зазнавала чимало тортур з боку угорських жандармів.
Отець Мартин та його паніматка удочерили сироту Маланю й ревно дотримувалися своїх обов'язків опікунів, а після суперечки із Степаном, натхненним «Кобзарем» Шевченка, отець Мартин, хоч вважав його за наївного, все ж доброзичливо побажав йому успіху.
Їмость, їгомосць — дружина священника в українських греко-католиків, відповідає слову «паніматка», «попадя» та зверненню «матінка» у православних.
1911 року взяла участь у весняній виставці в Петербурзькій академії мистецтв з твором «Голівка дитини» (1910 рік, мармур) і в четвертій виставці українських художників з глиняними скульптурами «Засоромилась», «Паніматка», «Дядько Кривоніс».
Вже в наступному році Трипільська дебютує на весняній виставці в Петербурзькій академії мистецтв з «Голівкою дитини» (1910, мармур) і на четвертій виставці українських художників зі скульптурами з глини «Засоромилась», «Паніматка», «Дядько Кривоніс».
Чи підслухуєш, як свище, Виє вітер і шумить, Чи я дзигою на днищі Веретенечко дзижчить?Вип'єм, добра паніматко!
Лагідна мати, Агафія Сущковська, як і личить слухняній паніматці, чоловікові не суперечила.
Тож отець Ігор купив їм із паніматкою квиток і відправив сім'ю в Чернівці.
Праведниками проголошено отця Олексія, паніматку Тетяну, їхніх дітей Магдалину та Миколу Глаголєвих.
Михайла Цюмана і паніматку Роксану Посаківську, а до Почесної Президії запрошено дорогих гостей – єпископів БАПЦ Преосвященних Святослава і Серафама та найстаршого за саном священика митр.
Широкий Луг – саме з тих сіл на Тячівщині, де одиниці щеплених (на початку жовтня чиновники звітували, що у всій Нересницькій громаді, куди входить Ш.Луг, було лише 3% щеплених жителів) і багато хворих (кажуть, що напередодні якраз поховали паніматку – хворіла й померла від ковіду).
Любов і взаємну повагу спостерігають діти і у стосунках батька та матері: панотець Гервасій звертається до паніматки ласкавим словом — серце.
Її дочки близнючки Анна та Марія стверджують, що не пам'ятають навіть другого законного чоловіка паніматки, бо тоді їм було п'ять рочків.
На річці Буг він згадував вже не Бужок, а «мале місто» Білий Камінь — власність княгині із Замостя, паніматки майбутнього польського короля Михайла Вишневецького.
Дія роману розпочинається змалюванням пейзажу подільського села Солодьки, в якому й живе попівська родина Люборацьких, що складається з отця Гервасія, паніматки і їхніх дітей: Антося, Масі, Орисі і Теклі.
Потім листи змінюються телеграмами: отець Федір терміново просить паніматку продати що завгодно і відправити 230 карбованців на придбання «знайденого товару»; та, в свою чергу, відгукується відчайдушною депешею: «Продала все і залишилася без жодної копійки…
Натомість Ульріх фон Вердум, мандруючи тією ж ділянкою шляху, у 1671 році вже відзначав на річці Буг не село Бужок, а мале місто Білий Камінь — власність княгині з Замостя (Гризельди Вишевецької), паніматки короля (Міхала Вишневецького).
Надалі мені доводилося ставати свідком його великого міжнародного «полювання» за цим різновидом джерел та слухати різні цікавинки з візитацій (на кшталт заборони поїздки священика з паніматкою разом на возі), що ними Ігор залюбки ділився (ще один сюжет, що про нього він неодноразово полюбляв згадувати, – про появу на Галичині привітання «Слава Ісусу Христу!»