Found 20 exact results.
Проте весь офіціал, діловодство, телебачення, радіо, мас-медіа та інше мають бути лише українською.
Прелат Вільнюської єпархії, офіціал консисторії.
Фактичним керівником архидієцезії був вікарій та генеральний офіціал Вацлав Вигановський.
У Сатанові деякий час жив і намісник львівського православного єпископа (офіціал).
З березня 1915 р. - старший офіціал військового харчового забезпечення, начальник кавалерійської колони харчового забезпечення №4.
У 1881 році на першому поверсі розмістили комісаріат Середмістя і у локалі мешкав офіціал Кіселька.
З 2000 року — суддя, а з 2005 року — віце-офіціал Міждієцезального церковного суду в Гродно.
В травні 1912 р. переведений по службі з Тарнова в Чернівці як офіціал військового харчового забезпечення на складі військового провіанту.
Після повернення, виконував уряд настоятеля Холмського монастиря, а в часі відсутності владики Якова Суші (в 1664—1666 роках перебував у Римі), як офіціал керував Холмською єпархією.
Місце роботи, посада — Львівська архиєпархія, Собор святого Юра — генеральний вікарій, препозит, архипресвитер, офіціал львівської капітули, домовий прелат його святости Папи Римського, совітник і референт митрополичої консисторії.
Білецький Андрій Михайлович (15 червня 1847, Стрий — 19 травня 1926, Львів) — провідний діяч Греко-католицької Церкви, генеральний вікарій, препозит, архипресвітер, офіціал львівської капітули, домовий прелат його святости Папи Римського, совітник і референт митрополичої консисторії.
За його ігуменства в 1719 році вперше зробили інвентар усіх церковних і монастирських рухомостей у Львові, та бібліотеки монастиря святого Юра. 1720 року як Львівський офіціал брав участь у Замойському синоді і підписав його постанови.
Багаторічний член греко-католицької митрополичої капітули, а саме: у 1824—1830 роках — схоластик, у 1824—1840 — генеральний вікарій та офіціал, у 1830—1836 — декан (архидиякон), у 1836—1865 — архипресвітер і препозит, від 1864 р. — папський прелат домовий.
Генеральний львівський офіціал, канонік Станіслав М'єнда наказав парохам у Гологорах, Вижнянах, Дунаєві та Глинянах (очевидно, найближчі до володінь Лагодовського римо-католицькі парафії на той період), аби вони наклали на Лагодовського подвійне (аґравацію), а згодом і потрійне (супераґравацію) церковне прокляття.
Згодом займав різні пости в управлінні Львівської греко-католицької архієпархії: сповідника при соборі св. Юра у Львові (1836), канцлера консисторії (1837—1842), каноніка, пралата-схоліарха (1842—1848). 3 1856 — прелат-кустос (хранитель), з 1865 — архідиякон, генеральний вікарій і офіціал Галицької митрополії.
Упродовж 11 — 13 серпня та 29 вересня 1742 року у складі комісії перебувало троє духовних осіб: голова комісії — аудитор митрополичої консисторії, василіанин, о. Інокентій Липницький, делегат комісії і комісар — скарбник Львівської єпархії о. Антоній Підгірський та київський офіціал митрополичої резиденції в Радомишлі о. Михайло Примович.
Як ігумен Полоцький і офіціал Полоцького архієпископа в 1680 р. брав участь в церковному соборі в Любліні (т. зв. Colloquio Lublinensi), скликаному з ініціативи короля Яна ІІІ Собєського для того, щоб схилити до об'єднання всіх уніатів і православних Речі Посполитої в одну церковну організацію.
У другій половині XVIII століття в межах Львівської єпархії Зарваницька парафія Пресвятої Трійці поступово починає виконувати серйозну роль не тільки у здійсненні гріховних відпустів під час паломництва «за отриманням прощення», але й в плані організації духовного єпископського суду, який все частіше збиратиметься не в Бережанах, а безпосередньо в зарваницькому храмі із Чудотворною іконою Розп'яття Христового, де довгий час мав парафію бережанський офіціал та зарваницький декан о. Андрій Липницький.
Кавалер ордена Почесного легіону (2001), офіцер Почесного легіону (1982), командор Ордену Мистецтва та Літератури (всі — Франція), кавалер Великого Хреста Ордена Відродження Польщі (1999), Офіцерського Хреста Ордена Відродження Польщі (1964), Кавалерського Хреста Ордена Відродження Польщі (1964), ордену «Будівників Народної Польщі», ордену Прапора Праці (1975) (всі — Польща), ордену Ранкового Сонця (Японія, 1995), Великого Хреста Заслуги Ордену Заслуги (ФРН, 2001), офіціал Ордену Заслуги Італійської Республіки (2000), кавалер Ордену Дружби (Росія, 2010), орденів Угорщини, Болгарії, Хорватії, Латвії, Естонії.
Піднесенню земель між Собом і Десною у різні часи сприяли такі відомі діячі, як власник Прилуки — брацлавський воєвода Януш Збаразький (див. Збаразькі); князь Януш Острозький (див. Острозькі), за якого Липовець став містом; брацлавський суддя Ольбрихт Кохановський, який у 1625 році спорудив місто Коханград і заселив його околицю; брацлавський суддя Мартин Грохольський — засновник села Вербівки; зозівський настоятель Іван Любинський — духовний суддя та офіціал всієї Брацлавської єпархії у 1780-85 роках; розбудовник Зозова і губернський предводитель дворянства генерал Козловський; засновниця Зозівського ПТУ Юлія Гудим-Левкович; представник відомої родини меценатів і організатор зразкового господарства у Прилуці Сергій Мерінг; колонізатори та засновники багатьох сіл козинецький поміщик Олександр Раковський і Липовецький граф Лука Струтинський; голова Липовецького повітового земства Ілля Рева.