Found 2 exact results, 12 similar matches.
незате́ртий
- Який не зник, не стерся, залишився помітним (про сліди); свіжий.
У свідомості споживача вибудовується незатертий на другий план образ рекламованого товару.
За порівняно короткий час довоєнних двох двадцятиліть творчої праці в Галичині Василь Дядинюк залишив тут яскравий незатертий слід.
Тож незабаром на відомих сувенірно-ужиткових ринках України можна чекати появи посуду з «незатертими» слідами пальців.
Подорож горі Дніпром залишила незатерте вражіння.
Будучи патріотом в незатертому банальному сенсі, він залишався завжди людиною світу.
СЛОВО ДО РОЗСТРІЛЯНИХЦе правда: кров з каміння може змити дощ, червона місяця хустина може стерти, але наймення ваші, багряніш від рож, горять у пам'яті на плитах незатертих.
Поснули у ліжках діти, маючи вигляд «трьох трапецій» (порівняння Ліспектор живі й незатерті), заснули батьки, заснула бабуся.
СіДу теж пощастило зустрітися із владикою і почути свіже, незатерте, розбавлене дотепними жартами напутнє слово й запитати про все, що цікавить і болить.
У 1904 р. канадська газета «Телеграм» (м. Вінніпег) із захопленням писала про виконавську майстерність молодого скрипаля: «…він приголомшує незатертими імпресіями, немов дорогоцінними діамантами всякого слухача без різниці віку».
Те, що уповні розкриється у «Грі» і «Моделі для збирання», тут прозирає у вигляді набряклих бруньок — неочікувані образи, незатерті порівняння, типові для «нового роману» словесні експерименти й жонглювання.
Думи про довіру, про неминуче зростання, про самодостатню особистість, про поступ, панду і Петра — це вже вірші на найсвіжіші політичні теми, буквально вчорашні, ще незабуті й незатерті новими подіями.
Та праця була недаремна: під впливом стрільців сотник О. Микитка зовсім змінився, став українським патріотом, згодом вступив до Галицької армії, щоб у її історії записати своє ім'я незатертими літерами", – відзначав розвідник Осип Думін.
Згідно з католицьким вченням, священик в момент свячень отримує «незатерту печать», «незнищимий знак», що його традиція називає «сакраментальним характером», завдяки якому священик уподібнюється до Христа і може діяти у Церкві в Його імені.
«Дорога до Сієни належить до традиції подорожі ХХ століття, а отже на перехресті есею та автобіографії, […] у назві слово „дорога“ є ключовим, отже подорож не його ціль. […] Текст живиться невтомним діалогом з відомими мандрівниками землею Італії, від Стендаля до Камю і Ґерлінґа-Ґрудзінського, має свою незатерту фізіономію, виразний стиль автора, знак його вразливості та інтелігенції. […] В той час коли класична італійська подорож відбувалась простою лінією, з півночі на південь […] то у випадку Дороги до Сієни лінія є капризною, утворює коло, завертає, читач кожен раз заглиблюється у смислову дійсність пейзажу, красу неповторного поєднання творів людини і природи» (Іоанна Угневська).