Found 4 exact results, 32 similar matches.
Після прориву гнояка вона може рецидивувати.
Другий період легеневого абсцесу визначається прориванням гнояка в бронх.
Подальший клінічний перебіг залежить від низки чинників, зокрема, стану абсцесу, і дренажу порожнини гнояка.
Лікування А.: прийом сульфаніламідних препаратів, впорскування антибіотиків; при утворенні гнояка — операція розрізу барабанної перетинки (іноді вдаються до операції на сосковидному відростку); велику роль відіграє загальне зміцнення організму дитини.
Львівський гнояк має свою назву - корупція й побори на всіх рівнях влади.
Його нові друзі були "мотлохом", "гнояками", як їх називали, -- вихідцями з самих низів суспільства, воістину "кто был ничем, тот станет всем".
Замість того, щоб взяти в руки скальпель й вирізати гнояк, хвору частину тіла стараються припорошити чи припудрити, аби не кидалася у вічі.
При органних гнояках проводять хірургічне втручання.
У цей час видано кілька словників медичних термінів, які містили такі питомі найменування, як б'ючка (артерія), гнояк (абсцес), комірка серця (шлуночок серця), ломець (ревматизм), навіювання (гіпноз), ядуха (сильна задишка) і под.
Синоніми — гнояк, нарив, нарва, гнійник, гноянка, фена.
Оперативне втручання застосовують у разі нагноєння (гнояки розтинають і дренують).
Місцеве застосування ласкавця показане при ураженні шкіри гнояками і при сверблячці.
У вигляді примочок настій трави застосовують для лікування ран, опіків і гнояків.
д) на означення деяких недуг, наростів на тілі: боляк, чиряк, гнояк, пістряк, сліпак, вовчак, жиляк;;
На ніжних ділянках шкіри можуть з'являтися гнояки (пустули), згодом на їх місці утворюються струпи та виразки.
Тривала бактеріємія створює можливість формування вторинних вогнищ запалення в різних органах і тканинах аж до формування гнояків.
Абсце́с (також гнояк; лат. abscessus) — наповнена гноєм порожнина в м'яких тканинах тіла, що відокремлюється більш-менш розвиненою капсулою.
Для лікування ран і гнояків використовують і настойку (1 частина свіжої трави на 10 частин міцної горілки).
За твердженням Н. Литвиненко, серед інших з ужитку був вилучений і термін «гнояк», який здавна використовувався для означення абсцесу.
Гемофільна інфекція характеризується переважним ураженням органів дихання, центральної нервової системи та розвитком гнійних вогнищ (гнояків) у різних органах.
З активізацією національного відродження в Україні у 1990-х роках термін «гнояк» знову почав широко використовуватися в спеціальній медичній літературі.
У Камберлендському виправному закладі округу Динвідді (штат Вірджинія) ув'язнений на ймення Роберт Торенс отримує пакунок, що містить вкритий гнояками шматок м'яса.
При сальмонельозному ентериті прогноз сприятливий, однак серйозний у немовлят та осіб похилого віку, при сальмонельозному сепсисі вкрай несприятливий при розвитку ІТШ, гнояків.
Але в широкому сенсі інфекційні захворювання — це усі розлади, які спричинюють збудники, зокрема, вогнищеві ураження органів (абсцеси, гнояки, гнійний апендицит, фурункули, бактеріальна пневмонія, тощо).
У СУМ-11, укладеному в 1970-х роках, термін «гнояк» в значенні «гнійник, абсцес», тим не менш був (без обмежувальних стилістичних позначок), прикладом вжитку наведена цитата від 1957 року.
Це зооноз із фекально-оральним механізмом передачі, характеризується переважним ураженням травної системи з розвитком діареї, інтоксикації та зневоднення організму, а іноді й сепсису і гнояків у внутрішніх органах.
У результаті піогенної та токсичної дії збудника на організм виникає гнійне запалення лімфатичних вузлів, з'являються гнійно-некротичні фокуси (гнояки) в органах, порушується кровообіг, уражається центральна нервова система.
У довкілля хворі тварини виділяють збудника з гнійним вмістом гнояків лімфатичних вузлів, підшкірних і внутрішньом'язових абсцесів, а також при хронічних внутрішньодисемінованих формах — через виділення з носа і випорожнення.
Хоча інші бактерії також можуть спричинювати гнояки в цих місцях, але появу їх треба розглядати потенційно як таку, що її спричинюють С. pseudotuberculosis до тих пір, поки специфічні дослідження не довели протилежне.
Піодермі́я (від дав.-гр. πύον — гній і δέρμα — шкіра; нерідко — піодермії у множині; також Гноякові / Гнійничкові захворювання шкіри) — будь-яке гнійничкове захворювання шкіри, яке спричинюють гноєтворні бактерії (стафілококи та стрептококи).
Крім ураження органів травлення сальмонели можуть зумовити розвиток сепсису, особливо за наявності природженого чи набутого імунодефіциту (сальмонельозний сепсис зараховують до ВІЛ-індикаторних захворювань), з утворенням гнояків у різних органах і тканинах.
Як вказує Бобришев В. В., поняття «абсцес» в українській мові має п'ять істотних відтінків (гнояк, гнійник, гноянка, нарив, нарва), які дають можливість об'єктивніше встановити зміст, обсяг, сутність і точність тлумачень наслідків процесу нагноєння.
Через декілька днів формується картина типового сепсису — сильний озноб, гарячка, виражена пітливість, головний біль, безсоння, можна спостерігати геморагічний висип, збільшуються печінка і селезінка, згодом можуть виявлятися множинні гнояки в різних органах (легені, плевра, ендокард, оболони мозку тощо).
Правильне вживання терміна «гноя́к» у медицині передбачає його використання з метою дефініції явища обмеженого нагромадження гною в тканинах організму або узагальнення (принцип Totum pro parte) назви захворювань, які супроводжуються утворенням обмеженого нагромадження гною (наприклад — абсцесу, фурункула, карбункула, гідраденіту, емпієми тощо).
Існує версія, що зараження сталося внаслідок використання мазі Вишневського в перші дні після поранення, яка має в своєму складі дьоготь, який був каталізатором швидкого нагноєння близьких до поверхні шкіри гнояків, проте цей препарат не може бути використаний як антибіотик, адже штучне нагноєння глибоких ран призведе до гангрени.
У хірургічній практиці їх використовують для лікування гнояків, флегмони, фурункулів, остеомієліту, гнійних маститів, відкритих переломів, опіків та обморожень; у стоматології — при стоматиті, гангренозному пульпіті, запаленні слизової оболонки ротової порожнини; в оториноларингології — при ангіні, хронічному риніті й фарингіті, зовнішньому отиті, дерматиті й екземі зовнішнього слухового проходу тощо; в гінекологічній практиці — при кольпіті, дисплазії шийки матки; в дерматології — при гноячкових висипах на шкірі; в офтальмології — при блефариті.