Found 0 exact results, 23 similar matches.
ва́житися
- Визначати свою вагу, важити себе.
До року скільки їздила, важились, мірялись, питала за вакцину.
"Давайте поставимо ваги, хай кожен день приходить і важиться", - пропонує Бартків.
Неоднозначною для сталінських часів арію до нього не важився виконати ніхто.
Але птах знітився, виглядав смутним і не важився з'їсти і кришки м'яса, не важився випити й кухля води і помер на третій день.
Сьогодні ми не можемо сказати, скільки за наші гроші міста було вивезено перевізниками сміття, бо воно не важиться.
Я давно не важуся".
«Коли важиться доля нації, історія не відрізняє поміж нейтральними боягузів», — В'ячеслав Липинський
І хтось із сміливіших важився заговорити.
Багаж важиться, помічається ярликом та транспортується в багажному відсіку літака.
Тому потрібно не важитись, а міряти талію.
А вона відповідає: та я сьогодні не важилася!» (сміється).
Церква ґрунтовно ремонтувалася у 1715 р., важилася (ставилася на новий фундамент) 1823 року.
Врешті ми рушили, я пішов, стискаючи в руках дарунок незнайомки в чорному, й довго не важився глянути на нього.
Цікава штука: якщо регулярно не важитись, то і вага, здається, не змінюється.
Бо та кров, яка в минулому, та, там не рахується, не важиться.
Цілими днями він тільки те й робив, що читав і щось черкав олівцем, а був при цьому такий зосереджений, що я навіть не важився його зачіпати.
Щоб уникнути цього, фітнес-тренер радить що два тижні важитись і міряти талію.
Селянин не важився на такий обмін, але перегодом змушений був продати своє пасовише майже за безцінь.
Вони не важилися встромити в нього свої зуби, неначе б він був із каменю, міді, або іншої якої твердої речі.
Навіть Муссоліні та Гітлер, маючи вже власну державу і точно зорганізований апарат, не важаться примінювати в себе засади «бить по сему!»
А як і не мали служби, то галицький вояк почувався в Києві мабуть ще більше чужим, як у Львові, і коли навіть чув промову такого аґітатора, не важився без приказу виступити проти нього.
Кожне товариство, що було тоді у Львові, вважало своїм обов'язком давати бал, - згадувала Олена Степанів, - Ще нині чую на собі обурені і гнівні погляди балевиків за те, що ми в пластових одностроях з червоним хрестом на рамені важилися з'явитись на однім з більших балів і просити датки на організацію стрілецтва".
Щоб передати атмосферу цього спілкування, наведу уривок зі спогадів П. Карманського: «Приходив кожного дня під вечір до нашої кав'ярні „Монополь“ незамітно, без шуму, немовби соромився, що важився засісти при одному столі з огрядно одягнутими, якими ми намагалися бути.