Found 0 exact results, 23 similar matches.

VOCABULARY
ва́житися
meanings
  • Визначати свою вагу, важити себе.

До року скільки їздила, важились, мірялись, питала за вакцину.

"Давайте поставимо ваги, хай кожен день приходить і важиться", - пропонує Бартків.

Неоднозначною для сталінських часів арію до нього не важився виконати ніхто.

Але птах знітився, виглядав смутним і не важився з'їсти і кришки м'яса, не важився випити й кухля води і помер на третій день.

Сьогодні ми не можемо сказати, скільки за наші гроші міста було вивезено перевізниками сміття, бо воно не важиться.

«Коли важиться доля нації, історія не відрізняє поміж нейтральними боягузів», — В'ячеслав Липинський

І хтось із сміливіших важився заговорити.

Багаж важиться, помічається ярликом та транспортується в багажному відсіку літака.

Тому потрібно не важитись, а міряти талію.

А вона відповідає: та я сьогодні не важилася!» (сміється).

Церква ґрунтовно ремонтувалася у 1715 р., важилася (ставилася на новий фундамент) 1823 року.

Врешті ми рушили, я пішов, стискаючи в руках дарунок незнайомки в чорному, й довго не важився глянути на нього.

Цікава штука: якщо регулярно не важитись, то і вага, здається, не змінюється.

Бо та кров, яка в минулому, та, там не рахується, не важиться.

Цілими днями він тільки те й робив, що читав і щось черкав олівцем, а був при цьому такий зосереджений, що я навіть не важився його зачіпати.

Щоб уникнути цього, фітнес-тренер радить що два тижні важитись і міряти талію.

Селянин не важився на такий обмін, але перегодом змушений був продати своє пасовише майже за безцінь.

Вони не важилися встромити в нього свої зуби, неначе б він був із каменю, міді, або іншої якої твердої речі.

Навіть Муссоліні та Гітлер, маючи вже власну державу і точно зорганізований апарат, не важаться примінювати в себе засади «бить по сему!»

А як і не мали служби, то галицький вояк почувався в Києві мабуть ще більше чужим, як у Львові, і коли навіть чув промову такого аґітатора, не важився без приказу виступити проти нього.

Кожне товариство, що було тоді у Львові, вважало своїм обов'язком давати бал, - згадувала Олена Степанів, - Ще нині чую на собі обурені і гнівні погляди балевиків за те, що ми в пластових одностроях з червоним хрестом на рамені важилися з'явитись на однім з більших балів і просити датки на організацію стрілецтва".

Щоб передати атмосферу цього спілкування, наведу уривок зі спогадів П. Карманського: «Приходив кожного дня під вечір до нашої кав'ярні „Монополь“ незамітно, без шуму, немовби соромився, що важився засісти при одному столі з огрядно одягнутими, якими ми намагалися бути.