Found 2 exact results, 45 similar matches.
У серпні 1942 року Валаам відвідав італійський кореспондент і фотограф Ліно Пеллегріні, який залишив докладний репортаж в офіційному друкованому органі фашистської партії «Il popolo d'Italia» (приблизно через місяць його передрукував білоемігрантський «Паризький вісник») У 1944 фінські війська покинули острів і пізніше там було розміщено підсобне господарство Піткярантського целюлозного заводу, організовано лісництво, відновлено чернечу метеостанцію.
1933 р. було запроваджене загальне виборче право для чоловіків, а у 1970 для жінок. 7 липня 1934 р., користуючись нестабільним політичним станом у країні, російський білоемігрантський авантюрист Борис Скосирев (який видавав себе за Бориса Романова — одного з родичів останнього російського імператора Миколу II) зі спільниками захопив владу в Андоррі, проголосив її монархією, а себе — королем Борисом.
Йому вдається роздобути інформацію про вторгнення на територію СРСР білоемігрантських військ.
Нас називали «філією білоемігрантської газетки «Новое русское слово».
Я пригадав старенького білоемігрантського священника з російської церквушки під Монреалем.
Серіал розповідає про чекіста Михайла Останіна, якому вдається роздобути інформацію про вторгнення на територію СРСР білоемігрантських військ.
До того ж у Кремлі не обмежуються переоформленням власності на вже існуючі «білоемігрантські» православні храми.
Полк регулярно відвідували представники білоемігрантського руху.
З 1928 року — начальник білоемігрантського Російського загальновійськового союзу.
Наприкінці 20-х, початку 30-х років Мешхед був базою різноманітних білоемігрантських організацій, які тісно співпрацювали з британською розвідкою.
Аналізував тогочасний соціал-демократизм Західної Європи, білоемігрантську філософію та націоналізм.
Його брат Леонід – утікач з Радянського Союзу, був тісно пов'язаний з російським білоемігрантським рухом, а також із армією генерала Власова.
У білоемігрантській газеті про нього писалось:
Ще одна партія-клон взяла собі ім'я Народно-трудовий союз - білоемігрантської організації, з якою зі змінним успіхом кілька десятиліть поспіль боролися НКВД, МГБ та КДБ СРСР.
У білоемігрантській газеті про нього зазначалось: "Склад відділу 400 чоловіка піхоти, дезертири з червоної армїі.
Білоемігрантська газета підтверджує лиш відділи Сокири у 400 селян та колишнього білогвардійця Довгаленка із 300 повстанців.
За даними, оприлюдненими в білоемігрантській газеті, в межах сучасної області діяло ще щонайменше 3 повстанські загони.
За інформаціями з білоемігрантської газети його відділ міг розгортатись до 2500 осіб, мав 4 гармати.
У серіалі йдеться про події 1924 року, коли молодому чекісту Михайлу Останіну вдається роздобути інформацію про те, що через два місяці на територію СРСР почнеться вторгнення білоемігрантських військ, підготовлене Британської розвідкою.
У російській філософії консервативно-революційних поглядів дотримувалися: "батьки" слов'янофільства Іван Кирєєвський і Олексій Хомяков, Федір Достоєвський, частково Володимир Соловйов, автори збірки "Віхи" (1909), євразійці, Пітірім Сорокін, Семен Франк, Іван Ільїн, ідеологи білоемігрантського Народно-Трудового Союзу (до речі, вони себе називали саме "солідаристами").
У 1921-1928 рр. М. Попов проживав у болгарському місті Ломеч, де виконував обов'язки військового та парафіяльного священика. 19 квітня 1928 р. переїхав до Будапешту, і за наказом митрополита Євлогія (Георгієвський) зайняв приход у білоемігрантській колонії[Там само. – Арк. 14]. 29 жовтня 1931 р. М. Попов був звільнений з займаної посади і позбавлений сану за втручання в справи політичних та громадських організацій та аморальну поведінку [Там само. – Арк. 356].
Навпаки, після розпаду СРСР "забруднилася" ще більше: путінський "колєновставальний" наратив постав унаслідок змішування-склеювання докупи дискурсів, які доти вважались несумісними - мови "білоеміґрантської" й "радянської", сталінської й власовської, блатної й богослужебної, - всього впереміж, без розбору, що "кошерне", а що ні, так що в принципі в ній, у повній згоді з давньою чекістською примовкою, "можна всьо", від матєрної "фєні" в церкві до етнічних пейоративів на камеру (про "хороше кріпацтво" і "хороший Гулаг" урядове інформаґентство вже росіян не раз просвіщало, думаю, якщо хтось в РФ вирішить леґалізувати людожерство, російська мова й тут не виставить табу).
У 1921 році ОДПУ ліквідувало реальну підпільну білоемігрантську «Монархічну організацію Центральної Росії» (МОЦР).
На радянсько-китайському кордоні почастішали провокації, в яких беруть активну участь білоемігрантські елементи.
В США генерал Микола Богомолець брав участь у білоемігрантському громадському житті.
Відкрита конфронтація з білоемігрантським рухом викликала суперечки серед козаків, частина з яких відійшла від націоналістичних позицій.
З травня 1920 року — на еміграції в Німеччині, головний редактор білоемігрантського журналу «Війна і мир».
«Трест» повинен послужити приманкою для терористичних білоемігрантських сил, що діють як всередині, так і за межами кордонів Росії.
Ані на мапі, ані в дослідженні В. Труша не згадується отаман Сірошапка, діяльність якого теж описана в білоемігрантській газеті.
Звинувачення полягало в тому, що нібито Данило був родичем активного члена білоемігрантської організації К. Ф. Демуцького і мав із ним зв'язок.
Білоемігрантська газета вказує, що тут радянську владу регулярно атакував відділ з 50 осіб отамана Литвиненка, колишнього комісара п'ятого продовольчого відділу.
В еміграції відійшов від українства, був головою виконавчого комітету Товариства російських ветеранів Першої світової війни, широко друкувався у білоемігрантських виданнях.
За інформацією білоемігрантської газети, ще на початку 1921 року повстанський рух був розвиненим на територіях Проскурівського, Летичівського і Старокостянтинівського повітів.
Загалом у 1-му й 2-му повстанських районах (південних повітах Херсонської губернії) за відомостями білоемігрантської газети налічувалось близько 1 000 повстанців.
Після однієї з операцій Андрій не повернувся додому, а під виглядом білогвардійського поручика був засланий до Франції з метою проникнення до білоемігрантського середовища.
Й.Сталіну з НКВС було надіслано записку з матеріалами однієї з білоемігрантських організацій, де стверджувалося, що «в СРСР групою вищих командирів готується державний переворот».
Особливою нарадою при МДБ СРСР 28 вересня 1949 р. за участь в «антирадянській білоемігрантській організації та антирадянську агітацію» засланий на поселення в Новосибірську область.
Єдиний повстанський відділ, що, згідно з мапою "Рідного краю", діяв у цьому районі, очолював отаман Сокіл (даними білоемігрантської газети – дезертир із радянської червоної кінноти).
Після закінчення навчання був редактором російських білоемігрантських періодичні видання: щомісячників «Вісник Америки» (1917), «Російський огляд», «Американський вісник» (1918), та щоденної газети «Російське слово».
Його загін у 200 осіб (місцевих селян) не лише позначений на мапі газети "Рідний край", а описаний й у чекістському звіті, який опублікувала білоемігрантська газета та "Літопис Червоної Калини":
Про останнього відомо з білоемігрантської газети, що його відділ із 200 осіб підпорядковувався Ільку Струку, а підтримувався селянами сучасного Козятинського й Липовецького районів: Самгорода, Прилук, Зозіва та Вахнівки.
29 липня 1921 року вона частково передрукувала "Огляд", відзначивши, що цей звіт роздобула і зробила публічним редакція емігрантської газети "Воля Россіи", яка виходила в Празі (далі в тексті – білоемігрантська).
У той же час білоемігрантська газета «Шанхайська зоря» пояснювала конфлікт тим, що Курбангалієв був прихильником незалежності Башкортостану, а об'єднання японських мусульман, на відміну від Ісхакі, він ґрунтував на неполітичній основі.
У повоєнні роки НТС, який був до того білоемігрантської організацією, поповнюють нові члени, серед яких чималу частку становлять колишні «власовці», а в 1970-ті — першій половині 1980-х і представники т. н. «третьої хвилі» еміграції — вихідці з СРСР.
В якості найбільш вагомою аргументації Олег Будницкий посилається на найчисленніший з усіх білоемігрантських формувань, які воювали на боці нацистської Німеччини, Російський корпус в Югославії, через який за весь час війни пройшло близько 17 тисяч осіб, з яких близько 5,5 тисячі були громадяни СРСР.
Рейлі увійшов в тісні стосунки з представниками російської еміграції, лобіював в англійському уряді фінансування білоемігрантського Торгово-Промислового комітету (Ярошинський, Барка та ін), тісно зійшовся з Савінковим, і з його допомогою восени 1920 особисто брав участь у діях на території Білорусі армії Булак-Балаховича, яка незабаром була розгромлена РСЧА.
У грудні того ж року Зогу за допомогою югославських і російських білоемігрантських експедеційних військ повернувся і знов захопив владу 6 січня 1925 року Ахмет Зогу став прем'єр-міністром, 22 січня була проголошена Республіка, а 31 січня Національні збори обрали Зогу її президентом на 7 років, 7 березня прийнята нова конституція, що надала президенту диктаторські повноваження.